Тлумачення умов арбітражної угоди: постанова КГС ВС

У справі №916/2591/16 Velgevos Enterprises Limited (далі — Компанія) звернулась до господарського суду з позовом до ТОВ «Компанія «КМТ» та ТОВ «Об’єднана торговельна мережа» про стягнення солідарно з відповідачів суми позики за договором позики, відсотків за користування позикою та пені за несвоєчасну сплату відсотків по договору.

У свою чергу ТОВ «Компанія КМТ» звернулась із зустрічним позовом до Компанії та ТОВ «Об'єднана торговельна мережа», в якому, зокрема, просила надати тлумачення (розтлумачити) окремих пунктів договору позики, укладеного Компанією та спільним українсько-російським підприємством у формі ПрАТ «КМТ» (правонаступником якого є ТОВ «Компанія «КМТ») таким чином, як це зазначено у вимогах зустрічного позову.

Рішенням місцевого господарського суду первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано. Позов Компанії та зустрічний позов ТОВ «Компанія КМТ» залишено без розгляду.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий розгляд до вказаного суду, колегія суддів КГС ВС виходила з наступного.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без розгляду первісний та зустрічний позови, виходив з того, що спір між Компанією та ТОВ «Компанія «КМТ» виник на підставі договору, укладеного на території Республіки Кіпр, де й знаходиться позивач, а відтак сторони умовами частин 5, 11 Договору позики визначили підсудність відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 226 ГПК України, що також передбачено умовами Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, оскільки судом не враховано, що суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Отже, суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що твердження господарського суду першої інстанції про те, що застереження, яке наведене в договорі позики, є таким, що не може бути виконано, є лише припущенням суду, та залишаючи позови в даній справі без розгляду, повинен був належним чином встановити дійсність, чинність та виконуваність арбітражного застереження, яке зазначено в договорі позики.

Раніше «Судово-юридичної газети» повідомляла, що визнання рішення іноземного суду або міжнародного комерційного арбітражу — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а його виконання — це застосування  засобів примусового виконання, аналогічних до виконання рішень державних українських судів.

Також процедурні питання оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів регламентуються розділом VIII Цивільного процесуального кодексу. Звернутися із заявою про скасування рішення можуть тільки сторони арбітражної угоди, що відрізняється від процедури оскарження рішень третейських судів, де потенційними учасниками можуть бути не тільки сторони, а й треті особи та особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський  суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч.1 ст. 454 ЦПК України).