Вища рада правосуддя: методичні рекомендації як не застосовувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду та переглянути власний акт індивідуальної дії

Інна Отрош,

активістка із досвідом роботи суддею, кандидат юридичних наук

Нещодавно ВРП, мотивуючи власне бачення правової реальності та підстави незастосування обов’язкових для неї правових висновків ВП ВС, вказала у рішенні про звільнення судді: «у рішенні ВП ВС (у справі № 9901/198/20) не зазначено мотивів зміни своєї сталої правозастосовної практики».

Як відомо, 13.06.2024 ВП ВС у справі № 9901/198/20 (справа щодо судді Усатого В.) прийняла постанову, раз і назавжди поставивши крапку у питанні суб’єкту проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у період до 30 грудня 2023 року (дня, коли набрали чинності зміни до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, внесені Законом № 3511-ІХ).

ВП ВС виклала правовий висновок, що таким суб’єктом могла бути виключно колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Більш детально аналітика викладена у публікації.

Такий хід речей не сподобався одіозним «представникам громадськості», які висловили відверту критику рішення ВП ВС та прямі заклики ігнорувати це рішення членами ВККС і ВРП. Крім того, у публікаціях ці особи навіть закликали ще раз провести оцінювання суддів Верховного Суду. Більш детально у публікації.

Фактично, такі особи із сумнівною репутацією за донорські кошти чинили (та продовжують чинити) прямий тиск на членів ВККС та ВРП, закликаючи їх продовжити проведення оцінювання пленарним складом ВККС щодо суддів, які його успішно пройшли оцінювання у 2018-2019 роках (у складі колегії ВККС), та відповідно звільняти таких суддів за результатами пленарного розгляду ВККС, незважаючи на те, що ВП ВС у справі № 9901/198/20 чітко вказала на незаконність проведення та прийняття рішень пленарним складом ВККС у процедурі оцінювання на відповідність займаній посаді (у період до 30 грудня 2023 року).

Наслідком такого тиску та власне пониженої соціальної відповідальності 11 членів (12-й, Маселко Р., взяв самовідвід) ВРП стало прийняття 10.10.2024 рішення про звільнення судді з посади за наслідками проведення оцінювання пленарним (!) складом ВККС.

У даній публікації автор не переслідує мету - вираження власного невдоволення рішенням ВРП (питання поновлення порушених прав автора буде вирішуватись Верховним Судом), а виключно має на меті здійснити правовий аналіз відповідності таких дій ВРП закону, так як така процедура може бути застосована до значної кількості суддів.

Рішення ВРП про звільнення Отрош І. М. з посади судді буде виключно зразковим прикладом та предметом аналізу в контексті питання: як ВРП здійснила перегляд свого ж рішення про внесення подання про призначення на посаду судді та постанови ВП ВС у справі № 9901/198/20?

Порядок оцінювання суддів на відповідність займаній посаді відповідно до правових висновків, викладених ВП ВС у справі № 9901/198/20:

1) Пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відтворює положення, закріплене у підпункті 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та наділяє виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких ідеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді (п. 58 постанови).

2) Відмінною від процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді є процедура кваліфікаційного оцінювання, передбаченого главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII (п. 60 постанови).

3) Кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачено, зокрема, для зайняття посад судді: апеляційного суду (частина перша статті 28 Закону № 1402-VIII), вищого спеціалізованого суду (частина перша статті 33 Закону № 1402-VIII), Верховного Суду (частина перша статті 38 Закону № 1402-VIII). Зазначене оцінювання також проводиться щодо судді, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII (п.п. 63, 64 постанови).

4) На відміну від обмежених у часі приписів підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII положення щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, передбачені главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII, розраховані на постійне застосування. 

5) Законом № 1402-VIII встановлено дві різні  процедури оцінювання:

1. оцінювання судді на відповідність займаній посаді
2. кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (п. 66).

6) Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII (п. п. 69-70).

7) Якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають (п. 93 постанови).

8) Статтею 88 Закону № 1402-VIII та підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок ухвалення ВККС рішення в межах іншої процедури оцінювання, а саме кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. За наявності висновку ГРД під час проведення такого оцінювання остаточне рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ВККС може ухвалити лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами (п. 95).

9) Системний аналіз положень Закону № 1402-VIII, зокрема пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону як до так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, переконують Велику Палату Верховного Суду в тому, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню (п. 108).

Що вказала ВРП у рішенні про внесення подання про призначення Отрош І. М. на посаду судді від 31.08.2021 № 1900/0/15-21?

31.08.2021 ВРП прийняла рішення № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення Отрош І. М. на посаду судді Господарського суду міста Києва».

Відповідно до вказаного рішення ВРП виснувала:

«…Рішенням Комісії у складі колегії від 4 липня 2019 року № 573/ко-19 суддю Господарського суду міста Києва Отрош І.М. визнано такою, що відповідає займаній посаді…Керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатурою судді Отрош І.М., у тому числі тих, які наведені у висновку Громадської ради доброчесності, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності Отрош І.М. критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її на посаду судді.

За результатами розгляду наявних у розпорядженні Вищої ради правосуддя матеріалів, зокрема суддівського досьє, не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, …- вирішила внести Президентові України подання про призначення Отрош Інни Михайлівни на посаду судді Господарського суду міста Києва».

Який порядок призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився?

Слід зазначити, що оцінювання судді, строк повноважень якого закінчився, на відповідність займаній посаді є одним з етапів призначення на посаду (відповідно до підпунктів 2, 4 пункт 16-1 Перехідних положень Конституції України, абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Такими етапами є: проходження оцінювання на відповідність займаній посаді (прийняття ВККС у складі колегії відповідного рішення, а з 30.12.2023 – колегією або пленарним складом), прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України та відповідно його внесення, підписання указу Президентом України про призначення судді на посаду.

Закон України № 679-IX, на підставі якого зокрема ВРП приймала рішення про внесення подання, не змінював порядок проведення оцінювання на відповідність займаній посаді та не скасовував необхідність проходження суддею такого оцінювання ВККС у складі колегії для призначення судді на посаду. Навпаки, вказаний закон чітко вказував послідовну позицію законодавця щодо необхідності проходження суддею оцінювання для майбутнього призначення на посаду та передбачав право ВРП внести подання щодо призначення виключно за умови наявності рішення ВККС у складі колегії про визнання судді таким, який відповідає займаній посаді.

ВП ВС у постанові у справі № 9901/198/20 вказала, шо норма пункту 3 частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 679-ІХ повністю узгоджується з приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється саме колегіями ВККС (п.п. 100-101 постанови).

Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Отже, враховуючи припис абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді може мати місце виключно за результатами кваліфікаційного оцінювання за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

І саме на підставі факту проходження такого оцінювання та після, по суті, «перегляду» такого рішення ВККС про відповідність займаній посаді Отрош І. М. на засіданні ВРП (під час якого фактично аналізувались рішення колегії ВККС про відповідність судді посаді, висновки ГРД та аналізувалась вся інформація, яка наявна у досьє) – ВРП ухвалювала рішення про внесення подання Президенту України про призначення судді на посаду.

Таким чином, з моменту прийняття рішення ВРП про внесення подання Президенту України про призначення судді на посаду держава визнає факт проходження суддею оцінювання відповідності займаній посаді, так як відповідно до закону до моменту проходження такого неможливим є подальше призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився.

Позиція Офісу Ради Європи в Україні

У грудні 2023 року на запит ВРП Офісом Ради Європи в Україні було надано Стислий аналіз до Закону 679-IX та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя, в межах проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», який імплементується Управлінням програм співробітництва Ради Європи. Аналіз підготовлено міжнародним консультантом проєкту Герхардом Райснером (екс-президент Консультативної ради європейських суддів).

ВРП порушила такі питання:

1) Чи можна вважати процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів завершеною, якщо Вища рада правосуддя під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, досліджувала висновки Громадської ради доброчесності та не врахувала їх?

2) Чи відповідає стандартам Ради Європи у сфері незалежності суддів проходження процедури кваліфікаційного оцінювання суддями, які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді та щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону № 679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році ?

3) Чи становлять описані вище обставини ризик порушення принципу юридичної визначеності та законності?

4) Чи існує ризик порушення прав суддів, яких призначено на посаду після проходження процедури кваліфікаційного оцінювання та які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді, щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону № 679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році?

Відповідно до п.п. 17, 18 вказаного Стислого аналізу: «У своєму запиті ВРП повідомляє, що на підставі цього закону вона розглядала справи суддів, які були призначені на п’ятирічний строк, подали заяви про призначення безстроково, були оцінені компетентною колегією ВККС до того, як була зупинена робота цього органу, і отримали позитивний результат колегії ВККС на відповідність критеріям оцінювання для здійснення правосуддя. ВРП «здійснила самостійну перевірку суддів на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності з урахуванням висновків ГРД і прийняла рішення про внесення подання Президенту України для призначення на посаду». Кандидатури 95 суддів були направлені на призначення Президенту; тим часом було призначено 72 судді. Своє прохання ВРП пояснює тим, що на пленарному засіданні нової ВККС було порушено питання про те, чи завершено процедуру, хоча, незважаючи на негативний висновок ГРД, у деяких випадках рішення пленуму ВККС не ухвалювалося».

Таким чином, сама ВРП звернулась до Офісу Ради Європи для отримання консультацій-висновків щодо застосування Закону № 679-IX з огляду на фактичні дії ВККС щодо виклику суддів, які вже мали подання ВРП, на пленарний розгляд та продовження їх оцінювання. Очевидно, що ВРП вбачала наслідком таких пленарних засідань – порушення юридичної визначеності та гарантій суддівської незалежності в аспекті порушення визначеного законом порядку призначення та звільнення суддів.

На той момент ще не було висновку ВП ВС (справа судді Усатого), викладеного у постанові 13.06.2024 у справі № 9901/198/20, щодо незаконності проведення ВККС пленарного розгляду питань оцінювання відповідності для всіх (!) суддів.

Висновки Офісу Ради Європи в Україні з поставлених питань:

Щодо питання 1: Так, процедуру (кваліфікаційного оцінювання) можна вважати завершеною. Процедура призначення завершується призначенням Президентом України. Принцип юридичної визначеності забороняє повторення (певних частин) процедури.

Щодо питання 2: Ні, немає європейських стандартів, які забороняють призначення компетентними органами осіб, які були перевірені компетентним органом за заздалегідь встановленими критеріями у прозорий спосіб, що призвело до прийняття обґрунтованого рішення. Закон № 679-IX заснував (на обмежений період) ВРП як компетентний орган, який приймає рішення без попереднього рішення пленуму ВККСУ. ВРП перевірила критерії (в тому числі з урахуванням висновку ГРД) та внесла обґрунтовані подання Президенту України.

Щодо питання 3: Ні, ризику щодо законності немає, тому що ВРП застосовувала закон, який діяв на той час. Ні, порушення юридичної визначеності через те, що частини процедури призначення були змінені протягом обмеженого періоду часу, немає. Так, може бути порушення юридичної визначеності, якщо (частини) процедури будуть повторно відкриті або повторені.

Щодо питання 4: Так, шляхом призначення Президентом України судді набувають повноважень, які передбачає посада судді. Призначення проходило в порядку, який був передбачений законодавством на той час. Ставлення під сумнів їхнього статусу та втручання шляхом подальших процедурних кроків (постфактум) порушило б їхню незалежність, яка гарантована Конституцією. Конституція суворо обмежує підстави, які можуть призвести до звільнення судді або припинення його повноважень.

Отже, навіть розглядаючи питання у контексті на той момент хибного правозастосування щодо проведення пленарних розглядів у процедурі оцінювання відповідності посаді за наявності негативного висновку ГРД – Офіс Ради Європи в України вказує на неможливість проведення щодо суддів, які отримали подання ВРП про призначення на підставі Закону № 679-IX, будь-яких подальших чи повторних процедур оцінювання ВККС, так як це буде порушенням принципу юридичної визначеності та гарантій незалежності суддів.

Мотиви, викладені ВРП у рішенні № 2993/0/15-24 від 10.10.2024 про звільнення судді з посади, в контексті процедури оцінювання

ВРП в мотивувальній частині рішення вказує:

«У зв’язку з наявністю висновку ГРД про невідповідність судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М. критеріям доброчесності та професійної етики оцінювання судді на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням ВККСУ рішення відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто ухваленням рішення щодо відповідності судді займаній посаді пленарним складом ВККСУ. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Законом № 679-ІХ лише надано право Вищій раді правосуддя на період відсутності повноважного складу ВККСУ вносити Президентові України подання про призначення такого судді на посаду, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді повинно продовжуватися з ухваленням відповідного рішення пленарним складом ВККСУ. Цим рішенням згідно із Законом і завершується таке оцінювання. Призначення судді на посаду не змінює встановленого чинним законодавством порядку завершення кваліфікаційного оцінювання у випадку наявності висновку ГРД.

Натомість Законом України «Про судоустрій і статус суддів» іншого порядку визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, у разі наявності висновку ГРД, крім виконання процедури, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не передбачено.

У постанові у справі № 9901/198/20 Велика Палата Верховного Суду нічого не зазначила про відступ від попередніх висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а лише вказала про зміну раніше застосованого підходу до вирішення справ щодо оскарження рішень ВККСУ за наслідками оцінювання судді на відповідність займаній посаді. При цьому у рішенні не зазначено мотивів зміни своєї сталої правозастосовної практики, а лише вказано на зміну правового регулювання відносин, щодо яких виник спір.

У грудні 2023 року міжнародним консультантом проєкту Герхардом Райснером підготовлено стислий аналіз до Закону № 679-ІХ та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя не може врахувати вказаний аналіз, оскільки він висвітлює позицію виключно міжнародного консультанта Герхарда Райснера та не є офіційною позицією Ради Європи. Крім того, вказаний аналіз не враховував судову практику з цих питань.»

Щодо здійснення ВРП перегляду власного рішення про внесення подання про призначення на посаду судді та прийняття рішення про звільнення з посади судді на підставі переоцінки одних і тих самих обставин

Відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Рішення ВРП від 31.08.2021 № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення Отрош І. М. на посаду судді Господарського суду міста Києва» є за своєю правовою природою актом індивідуальної дії.

Даний акт був реалізований шляхом внесення Президенту України 07.09.2021 подання № 83/0/12-21 про призначення судді на посаду.

Таким же індивідуальним актом є і рішення ВРП від 10.10.2024 № 2993/0/15-24  про звільнення Отрош І. М. з посади судді Господарського суду міста Києва.

Відповідно до загального підходу, висловленого Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 16 квітня 2009 року № 7 рп/2009 та від 13 травня 1997 року № 1-зп, суб`єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Приймаючи рішення про внесення подання, ВРП підтвердила факт проходження суддею оцінювання на відповідність займаній посаді, так як відповідно до закону прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився, може мати місце виключно після успішного проходження оцінювання відповідності судді займаній посаді.

ВРП у рішенні про внесення подання дійшла висновку про відповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Приймаючи рішення про звільнення Отрош І. М. з посади судді як індивідуальний акт, ВРП робить висновок про те, що суддя не пройшла оцінювання на відповідність займаній посаді, чим фактично нівелює своє ж рішення про внесення подання про призначення Отрош І. М. на посаду (також індивідуальний акт), яке могло бути прийнято виключно за наслідками успішного проходження оцінювання і яке містить посилання на підпункт 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та абзац шостий пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (норми яких і передбачають можливість призначення на посаду судді, строк повноваження якого закінчився, виключно після проходження оцінювання на відповідність).

ВРП у рішенні про звільнення дійшла висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

При цьому, законом не передбачено обов’язку судді проходити оцінювання двічі чи більше разів. І виникає питання – як на підставі одного і того ж оцінювання судді та одних і тих же фактів, ВРП спочатку дійшла висновку про відповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, а потім – про невідповідність? Як одне і те ж оцінювання може бути підставою спочатку для призначення судді, а потім для його звільнення з посади?

Крім того, рішення ВРП про звільнення з посади обґрунтоване висновком щодо дослідження обставин, які вже були раніше досліджені ВРП при розгляді питання щодо внесення подання про призначення на посаду судді, та щодо яких був наданий протилежний висновок.

Так рішення ВККС про невідповідність посаді судді, з яким погодилась ВРП, обґрунтоване обставинами, інформація щодо яких була у суддівському досьє та висновку ГРД станом на дату прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді.

При цьому, якщо суб’єкт владних повноважень має у своєму розпорядженні певні документи, то презюмується, що він є обізнаним з інформацією, яка міститься в таких документах, та що будь-які рішення він приймає з урахуванням інформації, яка міститься в таких документах (матеріалах).

Отже, ВРП, приймаючи рішення про внесення подання про призначення на посаду судді, будучи обізнаною з інформацією, яка була у суддівському досьє, дійшла висновку щодо відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності Отрош І.М. критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її на посаду судді.

Прикметно, що акт ВРП про внесення подання щодо призначення Отрош І. М. на посаду судді містить посилання на підпункт 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як і всі аналогічні акти ВРП, прийняті на підставі Закону України № 679-IX щодо близько 100 суддів, які мали рішення колегії та негативні висновки ГРД.

Крім того, значна кількість указів була підписана на підставі таких подань ВРП, внесених на підставі Закону № 679-ІХ по суддям, які мали рішення колегії ВККС про відповідність займаній посаді та негативні висновки ГРД. При цьому, укази Президента України також містять посилання саме на підпункт 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Тобто, ВРП та Президент України вважали цих суддів такими, що підтвердили відповідність цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Крім того, наразі, в Офісі Президента України знаходиться подання про призначення Отрош І. М. суддею Господарського суду міста Києва та наявне обов’язкове до виконання рішення суду - постанова ВП ВС від 30 травня 2024 року у справі № 9901/506/21, якою Президента України зобов’язано розглянути вказане подання.

Відсутні будь-які норми права, які б встановлювали механізм відкликання ВРП внесеного подання про призначення на посаду судді, та які б дозволяли не виконувати конституційний обов’язок Президентом України щодо видання указу на підставі такого подання, в тому числі не виконувати і рішення ВП ВС.

Відповідно до ч. 5 ст. 48  Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.

З огляду на те, що оцінювання на відповідність займаній посаді судді є процедурою, яка пов’язана з подальшим призначенням на посаду (для суддів, строк повноважень яких закінчився) та можливим звільненням з посади у випадку непроходження такого оцінювання (для суддів з повноваженнями), - чітка регламентація та неухильне дотримання відповідними державними органами порядку проходження такого оцінювання є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів.

Таким чином, приймаючи рішення про звільнення судді з посади, ВРП порушила гарантії суддівської незалежності, а саме встановлений законом особливий порядок призначення та звільнення суддів, принцип верховенства права та його складову – принцип правової визначеності, так як:

- здійснила фактичний перегляд свого ж раніше прийнятого рішення та зробила протилежні висновки за наслідком дослідження одних і тих же обставин, які були наявні у суддівському досьє.

- прийняла рішення за наслідками розгляду рішення та подання ВККС, які були ухвалені у непередбаченій законом процедурі оцінювання у пленарному складі ВККС.

Щодо «перегляду» ВРП рішення ВП ВС у справі № 9901/198/20 (справа щодо судді Усатого В.)

Відповідно до ч. 5  ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Вказана норма права є нормою матеріального права, яка встановлює обов’язок органів державної влади під час правозастосування певної норми права слідувати висновку Верховного Суду щодо порядку її застосування.

Закон № 1402-VIII, надаючи обов’язковості правовим висновкам Верховного Суду для органів державної влади, не розрізняє випадки коли Верховний Суд діє як суд першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

Узгодження правових висновків у часі відбувається за рахунок відступу судом від власного попереднього висновку, що хоч і передбачено процесуальним кодексом для касаційного провадження, проте такий механізм було застосовано ВП ВС як судом апеляційної інстанції.

Це пояснюється тим, що в категорії спорів, в яких судом першої інстанції є Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, законом передбачений виключно апеляційний перегляд і відсутній перегляд в порядку касації. Відтак, цілком логічним є застосування ВП ВС механізму відступу від правової позиції в тих випадках, де цей суд діє як суд останньої інстанції.

Застосований судом механізм відступу під попередньої правової позиції сам по собі нівелює намагання розтлумачити таке рішення як таке, що має виключно індивідуальне значення тільки для судді Усатого В., адже в такому випадку було б нелогічним відступати від чогось і формувати новий правовий висновок.

ВП ВС при розгляді справи №755/10947/17 (постанова від 30.01.2019) зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Логічним є висновок щодо неможливості дискримінації суддів в контексті необхідності проходити ті чи інші процедури, так як повинен існувати єдиний підхід у питаннях статусу суддів, в тому числі і щодо їх обов’язків проходити ту чи іншу процедуру оцінювання. І не може мати місце ситуація після єдиного та обов’язкового для всіх суб’єктів правозастосування висновку ВП ВС у справі 9901/198/20, коли суддя Усатий В. не повинен проходити пленарний розгляд ВККС, а суддя Отрош І. чи будь-який інший суддя звільняється з посади за результатами такого пленарного розгляду ВККС.

Отже, ВРП як суб’єкт владних повноважень була зобов’язана застосувати останню правову позицію ВС, а саме висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/198/20.

Водночас, ВРП відкрито ігнорує висновки ВП ВС у справі № 9901/198/20, вказуючи у своєму рішенні на необхідність дотримання процедури, передбаченої ст. 88 закону щодо обов’язковості пленарного розгляду за наявності висновку ГРД, тоді як ВС чітко вказує, що ця норма не застосовується у правовідносинах оцінювання відповідності до 30.12.2023.

ВРП вдається до відкритої критики рішення ВС, вказуючи, що ВС не зазначено мотивів зміни своєї сталої правозастосовної практики.

ВРП намагається маніпулювати термінологією «відступ від попередніх висновків»/ «зміна раніше застосованого підходу».

Навіть для стороннього спостерігача, який не має юридичної освіти, буде зрозумілим те, що саме написано у постанові ВП ВС у справі № 9901/198/20.

11 членів ВРП, в тому числі голова ВС Кравченко С., голосують за рішення про звільнення судді з посади, в якому вказано, що рішення ВП ВС є немотивованим!!!

ВРП фактично здійснює перегляд рішення ВП ВС у невстановлений законом спосіб та перебирає на себе повноваження суду, який діє над Верховним Судом, що підриває авторитет правосуддя та свідчить про свідоме та умисне перевищення повноважень!!!

Щодо ігнорування ВРП позиції Офісу Ради Європи в Україні

Як вже було зазначено, у грудні 2023 року на запит ВРП Офіс Ради Європи в Україні надав Стислий аналіз до Закону 679-IX та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя.

Офіс Ради Європи в України чітко вказує на неможливість проведення щодо суддів, які отримали подання ВРП про призначення на підставі Закону № 679-IX, будь-яких подальших чи повторних процедур оцінювання ВККС, так як це буде порушенням принципу юридичної визначеності та гарантій незалежності суддів (навіть розглядаючи питання у контексті здійснення на той момент хибного правозастосування ВККС щодо проведення пленарних розглядів при наявності негативного висновку ГРД).

Сама ВРП за власним волевиявленням, очевидно розуміючи, що продовження оцінювання щодо суддів, які мають подання про призначення, призведе до порушення правової визначеності, звернулась до Офісу Ради Європи з проханням надати відповіді на питання ВРП, - однак отримавши відповіді, які, вочевидь, не виправдали сподівань ВРП (або окремих її членів), - наразі висловлює позицію, що такі висновки є необов’язковими, тому що це - позиція виключно Герхарда Райснера.

Взагалі цікаво, а хто саме і на якій правовій підставі (на думку 11 членів ВРП) мав видати в Раді Європи офіційне рішення щодо порядку застосування законодавства України та надати відповідну вказівку органу державної влади України -  Комітет міністрів чи Парламентська асамблея Ради Європи???

Позиція екс-президента КРЄС - Герхарда Райснера є зрозумілою для будь-якого юриста, якому відомо що таке “правова визначеність”.

І дуже прикро, що 11 членів ВРП або не мають елементарних юридичних знань, або взагалі не читали проект рішення перед тим як його підписувати, або ж свідомо та умисно порушили закон!

Висновки

ВРП на 11-му році руху в напрямку розбудови незалежної судової системи за європейськими стандартами:

1) порушила гарантії суддівської незалежності, а саме встановлений законом особливий порядок призначення та звільнення суддів, принцип верховенства права та його складову – принцип правової визначеності, так як здійснила фактичний перегляд свого ж раніше прийнятого рішення, зробивши протилежні висновки за наслідком дослідження одних і тих же обставин, та звільнила суддю за результатами незаконної процедури оцінювання;

2) перебрала на себе повноваження «суду над Верховним Судом», проігнорувавши обов’язкові для застосування правові висновки ВП ВС та вказавши на немотивованість (!!!) рішення ВП ВС;

3) проігнорувала висновки Офісу Ради Європи в Україні;

4) завдала шкоди авторитету правосуддя в цілому та ВРП як конституційному найвищому органу суддівського врядування зокрема.

P.S. ВРП фактично дала «зелене світло» членам ВККС щодо проведення незаконних пленарних розглядів у процедурі оцінювання на відповідність займаній посаді щодо суддів, які успішно пройшли оцінювання колегією ВККС до 30.12.2023, та які за висновками ВП ВС (у справі № 9901/198/20) не повинні проходити такий пленарний розгляд. Так ВККС призначила на 18.11.2024 пленарний розгляд питання щодо оцінювання відповідності посаді 4 таких суддів.

P.P.S. Використання Вищою радою правосуддя своїх повноважень нагадує епізод з роману М. Твена «Принц та жебрак», коли хлопчик-жебрак, переодягнувшись у принца, використовував королівську печатку для колки горіхів (не розуміючи її реального призначення).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.