Большая Палата ВС рассмотрела дело судьи, которому ВСП отказал во внесении представления Президенту о назначении, несмотря на прохождение квалифоценивания

Велика Палата Верховного Суду 29 вересня 2022 року винесла постанову у справі №9901/230/19 за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду за адміністративним позовом судді до ВРП.

Так, Указом Президента України від 12 березня 2012 року Костянтина Медведєва було призначено на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області строком на п`ять років.

Повноваження судді припинилися в березні 2017 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

9 червня 2016 року він звернувся до ВККС із заявою про рекомендування його для обрання на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково.

Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Рішенням ВККС від 27 квітня 2018 року № 610/ко-18, прийнятим у складі колегії Василенка А. В., Весельської Т. Ф., Прилипка С. М., суддю Костянтина Медведєва визнано таким, що відповідає займаній посаді.

Комісія рішенням від 5 червня 2018 року рекомендувала його для призначення на посаду судді.

Вказана рекомендація та матеріали про призначення надійшли до ВРП 22 червня 2018 року.

За результатами перевірки рекомендації ВККС про призначення на посаду судді членом ВРП 25 березня 2019 року складено висновок, у якому зазначено:

«…За результатами додаткового вивчення матеріалів щодо ОСОБА_1 встановлено, що ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 червня 2018 року № 1834/3дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, оскільки попереднім розглядом дисциплінарних скарг щодо дій судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 встановлено обставини, які вказують на наявність у діях останнього ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 статті 92 Закону № 1402-VIII, а саме умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що порушення норм процесуального права, допущені суддею ОСОБА_1, не були наслідком звичайної суддівської помилки, а вчинені умисно та спрямовані на порушення основоположного права людини - права власності. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 05 вересня 2019 року № 2820/3дп/15-18 відмовлено у притягненні судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне провадження припинено. Постановляючи рішення, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в діях судді ОСОБА_1 вбачається склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час розгляду суддею ОСОБА_1 справи). Водночас Дисциплінарна палата вважала за необхідне прийняти рішення про відмову у притягненні судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із закінченням встановленого законом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Також у висновку зазначено, що інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку із призначенням на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, не встановлено. З огляду на викладене член ВРП вважала, що кандидатура Медведєва відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статті 69 Закону № 1402-VIII, у зв`язку із чим ВРП може ухвалити рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення.

4 квітня 2019 року ВРП, розглянувши рекомендацію ВККС, матеріали щодо призначення на посаду судді та висновок члена ВРП, прийняла рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Вважаючи таке рішення протиправним, у травні 2019 року позивач Костянтин Медведєв звернувся до Касаційного адміністративного суду ВС як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення його на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області;

- з урахуванням вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язати ВРП прийняти рішення про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді.

На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення ВРП є протиправним, оскільки не містить вказівки на те, які саме процесуальні норми було порушено ним як суддею під час розгляду справи №362/2366/15-ц. На його думку, дисциплінарний орган повністю прийняв позицію скаржника стосовно того, що суд мав за власною ініціативою проводити судове слідство і самостійно збирати докази, що суперечило принципам змагальності диспозитивності, порядку витребування та забезпечення доказів. Оскільки учасники судового розгляду не заявляли клопотань про оцінку майна та про витребування доказів, згаданих у скарзі та в ухвалі ВРП, то таких питань суд і не вирішував.

Суддя також зазначив, що безпідставним є твердження ВРП про порушення рішенням у справі № 362/2366/15-ц прав скаржника, який не був залучений до участі у справі, оскільки під час її судового розгляду судом не було встановлено, що судове рішення може вплинути на права і обов`язки осіб, які не є стороною у справі.

На переконання позивача, є необґрунтованими й не відповідають практиці Європейського суду з прав людини і висновки ВРП про те, що суддя порушив норми процесуального права й такі дії було вчинено умисно та спрямовано на порушення основоположного права людини - права власності.

Позивач зауважив, що в оскаржуваному рішенні ВРП немає посилання на конкретну підставу, яка викликає обґрунтований сумнів щодо його відповідності критерію доброчесності та професійної етики і є такою, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді. Водночас відповідність позивача критеріям доброчесності було перевірено Вищою кваліфікаційною комісією суддів України згідно з нормами глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

На думку позивача, оскаржуване рішення ВРП прийнято з порушенням права судді на присутність у процесі прийняття рішення стосовно нього. Так, під час засідання ВРП, що відбулося 4 квітня 2019 року, судді не задано жодного запитання, а на інших засіданнях позивачем заявлялись усні клопотання про приєднання копій судових рішень та про прослуховування запису судового засідання, проте вказані клопотання були проігноровані ВРП та не розглядались.

Рішення КАС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 13 липня 2022 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді.

Судове рішення мотивовано тим, що погашення дисциплінарного стягнення, в тому числі й у зв`язку із закінченням строку притягнення до відповідальності, унеможливлює врахування дисциплінарним органом обставин попереднього провадження для притягнення судді до відповідальності в новому дисциплінарному провадженні.

КАС ВС зазначив, що зміст та виклад в оскаржуваному рішенні підстав відмови у внесенні подання про призначення позивача на посаду судді зумовлюють підсумок, що цими підставами стали лише висновки дисциплінарного органу про порушення суддею норм процесуального права під час розгляду справи № 362/2366/15-ц.

Водночас ВРП не може використовувати вказані обставини (порушення суддею норм процесуального права при здійсненні правосуддя) як підставу для дисциплінарної відповідальності чи для ухвалення рішення з негативними наслідками для особи, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. При цьому твердження ВРП про порушення суддею прав скаржника під час розгляду справи № 362/2366/15-ц є передчасними.

КАС ВС зауважив, що оскільки критерії вимірювання відповідачем доброчесності позивача ґрунтуються лише на висновках дисциплінарного органу, сумнів ВРП щодо недоброчесності позивача є недоведеним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що висновок ВРП про те, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення позивача на посаду судді, здійснено без врахування принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, що вказує на невідповідність рішення відповідача пункту 7 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки ВРП не навела переконливих доказів того, що позивач допускав будь-яку неналежну поведінку як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВРП в апеляційній скарзі до ВП ВС зазначила, що вважає його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінюючи рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 на його відповідність пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення ВРП обставин, які стали підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

За висновком ВРП, незважаючи на відмову в притягненні судді Васильківського міськрайонного суду Київської області К. Медведєва до дисциплінарної відповідальності, обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи ВРП та виявлені під час розгляду рекомендації ВККС щодо призначення його на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на вказану посаду.

Водночас ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що ці обставини не були предметом розгляду ВККС.

Скарга від 25 листопада 2015 року на дії судді Васильківського міськрайонного суду Київської області під час розгляду цивільних справ № 362/2366/15-ц, № 362/5693/15-ц хоч і була направлена скаржником на адресу Комісії, однак викладені в ній відомості не були предметом її розгляду з наданням таким відомостям належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді та є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

На переконання ВРП, дії, вчинені суддею під час розгляду справи № 362/2366/15-ц, зокрема порушення норм процесуального права, що призвело до порушення основоположного права людини - права власності, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, свідчать про грубе нехтування обов`язками судді. Поведінка судді та його ставлення до такої поведінки викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності його критерію доброчесності та є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді.

Таким чином, підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області стали встановлені під час розгляду дисциплінарної справи ВРП та виявлені під час розгляду рекомендації Комісії дії судді під час розгляду справи № 362/2366/15-ц.

Проте дії судді під час розгляду справи № 362/2366/15-ц вже були предметом розгляду дисциплінарного органу й рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 5 вересня 2018 року № 2820/3дп/15-19 відмовлено в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Мотивуючи оскаржуване рішення від 4 квітня 2019 року, ВРП послалась на висновки Третьої Дисциплінарної палати ВРП щодо порушення суддею норм процесуального права під час розгляду справи № 362/2366/15-ц, наслідком чого, за висновком дисциплінарного органу, допущено порушення основоположного права людини - права власності скаржника до ВРП.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення суддею у справі № 362/2366/15-ц) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Матеріалами справи встановлено, що не погодившись із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд Київської області закрив апеляційне провадження у справі. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржник не відноситься до кола осіб, які мають право на апеляційне оскарження в цій справі, оскільки суд першої інстанції не вирішував питання про його права і обов`язки. Суд також указав, що посилання у скарзі на те, що оскаржуване рішення суду тягне порушення його прав на стадії виконання судового рішення, не свідчать про те, що рішенням суду вирішено питання про його права і обов`язки.

З матеріалів справи також убачається, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив представнику скаржника у відкритті касаційного провадження у справі № 362/2366/15-ц за касаційною скаргою на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року.

Отже, Апеляційний суд Київської області при перегляді рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 362/2366/15-ц не встановив порушення судом під головуванням судді Медведєва норм процесуального права під час розгляду цієї справи, а також не встановив порушення судовим рішенням права власності скаржника.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про безпідставність покладення ВРП в основу оскаржуваного рішення висновків щодо порушення суддею норм процесуального права під час розгляду справи № 362/2366/15-ц, а також про необґрунтованість мотивів ВРП щодо того, що в результаті прийняття суддею рішення в указаній цивільній справі допущено порушення основоположного права людини - права власності.

Національне законодавство щодо відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді через невідповідність поведінки критерію доброчесності містить оціночні критерії, тобто такі, що не чітко визначені законом.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 4 квітня 2019 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області є невмотивованим, оскільки не містить належного обґрунтування того, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді. При цьому доводи ВРП щодо недоброчесності судді Васильківського міськрайонного суду Київської області є недоведеними.

Ураховуючи те, що рішення ВРП є невмотивованим, тобто не відповідає вимогам пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення відповідача.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оцінка судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП прийнято без урахування принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Отже, ВП ВС апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнила частково.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року змінила, виключивши з мотивувальної частини посилання на порушення Вищою радою правосуддя пункту 7 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для задоволення позовних вимог.

В решті рішення КАС ВС, яким задоволено позов судді та скасовано рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові подання про його призначення, залишено без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.