Обчислення стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи (далі також – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України (далі також – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть цієї справи полягає у тому, що судовим рішенням в іншій адміністративній справі, яке набуло законної сили, визнано протиправною відмову ГУ ПФУ у проведенні позивачу перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 1 березня 2020 року, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації (далі також – ТУ ДСА) та зобов`язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА із врахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 1 березня 2020 року. Однак, ГУ ПФУ області на виконання вищезазначеного судового рішення здійснило позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та визначило йому щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 50% суддівської винагороди, встановленої довідкою ТУ ДСА.

Вважаючи протиправними дії відповідача стосовно зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання з 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді до 50 відсотків, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення позивачу відсоткового значення з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди при здійсненні перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання; зобов`язано ГУ ПФУ здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, що працює на відповідній посаді, починаючи з 1 березня 2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування відсоткового показника, передбаченого частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Закон - № 1402-VIII), до перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним через те, що стосується обрахування щомісячного довічного грошового утримання судді, який звернувся із заявою про його призначення на момент дії цієї норми, а не перерахунку раніше призначеного, так і з огляду на те, що законодавством передбачено принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.

Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу ГУ ПФУ задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці позивачу з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки ТУ ДСА та фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що діючим Законом України «Про судоустрій і статус суддів», передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання; неможливо використовувати для обрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання та за різними законами. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків.

Водночас, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи положення частини третьої статті 142 Закону № 1402-VІІІ, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого судді, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, виходячи з 50 відсотків (20 років роботи) + 2 відсотки за кожний повний рік роботи понад 20 років.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу ГУ ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду виходила з положень частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII, якою передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Суд також врахував, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її щодо позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).

Крім того, статтею 137 Закону №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Також до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Разом із цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Оскільки у справі, що розглядається, стаж роботи позивача на посаді судді становить 36 років, то колегія суддів вказала на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, щомісячне довічне грошове утримання повинно виплачуватись позивачу в розмірі 82 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 137 та частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII є безпідставними.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про те, що правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами. За загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.

Постанова Верховного Суду від 8 листопада 2021 року у справі № 580/492/21 (адміністративне провадження № К/9901/33893/21).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.