Перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці: що вирішив Верховний Суд

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору полягала в тому, що ГУ ПФУ було відмовлено позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду.

У подальшому судовим рішенням, що набуло законної сили, відповідача було зобов’язано здійснити перерахунок відповідно до статті 142 Закону «Про судоустрій і статус суддів» на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами. На виконання судового рішення відповідачем здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте вказаний перерахунок здійснено з врахуванням 62%, а не 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді.

Вважаючи дії відповідача стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням 62% протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що дії відповідача стосовно зменшення позивачу на виконання рішення суду відсоткового показника, з якого обчислюється розмір грошового утримання судді, є протиправними, оскільки при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. Крім того, за висновком суддів попередніх інстанцій, застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час первинного призначення щомісячного довічного грошового утримання, а положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі – Закон № 2453-VI) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII), не передбачено зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі проведення його перерахунку. Однак відповідач, вчиняючи оскаржувані дії, протиправно застосував відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, оскільки зазначена норма не стосується перерахунку вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, а має застосовуватися лише виключно при призначенні нового (первинного) довічного грошового утримання судді у відставці.

Однак Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ГУ ПФУ задовольнив, рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду виходила з того, що положеннями частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Суд зазначив, що вказаною нормою визначено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, ніж той, з якого виходив позивач (а саме за Законом № 2453-VI).

Водночас Верховний Суд звернув увагу, що у контексті принципу законності загальноприйнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови:

1. Встановлення судом ознак неконституційності такого закону вцілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України;
2. Подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п`ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України;
3. Встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».

При цьому колегія суддів зазначила, що частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).

Також Суд врахував, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду – «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Вказаний підхід повинен застосовуватися і стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у справі, яка розглядається. Тобто, особи, яким щомісячне довічне грошове утримання призначено на підставі Закону № 2453-VI, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі та у порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку закону. У цій справі такими нормами є положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2016 року.

На цій підставі Верховний Суд дійшов до висновку про те, що оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку – за Законом № 2453-VI. Зворотне зумовить неоднакове визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII. Вказане, на думку ВС, призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.

Постанова Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 580/585/21 (адміністративне провадження № К/9901/25475/21) – за посиланням.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.