Верховний Суд висловився стосовно наслідків неналежного виконання судом обов'язку щодо вручення стороні справи судового рішення

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України (далі – ГУ ПФУ) на ухвалу суду апеляційної інстанції, якою визнано неповажними причини пропуску ГУ ПФУ строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.

У цій справі встановлено, що ухвалою суду апеляційної інстанції скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та запропоновано протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідач направив на адресу суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на оскарження, проте ухвалою суду апеляційної інстанції відмовлено у його задоволенні, а також у відкритті провадження.

Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи, вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є аналогічними тим, які були зазначені в первинному клопотанні щодо пропуску строку, оцінка яким вже надавалась судом та які визнано неповажними. Інших підстав для поновлення строку відповідачем не було зазначено.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для поновлення строку на оскарження ухвали суду першої інстанції та дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Верховний Суд не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, задовольнив касаційну скаргу ГУ ПФУ, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу до цього суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції, залишаючи скаргу відповідача без руху у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, проігнорував положення пункту 8 частини другої статті 296 КАС України, відповідно до якого в апеляційній скарзі зазначається дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується. Тому без встановлення дати отримання відповідачем оскаржуваної ухвали неможливо оцінити дотримання відповідачем строків звернення до суду з апеляційною скаргою, встановлених статтею 295 КАС України.

Відповідно до частини першої, другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що судом першої інстанції відповідачу направлялася (вручалася) копія ухвали суду апеляційної інстанції. Так, матеріалами справи підтверджено, що копія вказаної ухвали направлялася лише на адресу позивача, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

З наведеного Верховним Судом зроблено висновок, що дати отримання відповідачем копії ухвали суду першої інстанції у цій справі не існує, оскільки відповідач її у порядку, визначеному процесуальним законом, не отримував з вини суду першої інстанції.

Ухвалюючи постанову у цій справі, Суд врахував, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129).

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що пропуск строку на апеляційне оскарження не є співмірним з таким процесуальним наслідком розгляду апеляційної скарги, як відмова у відкритті апеляційного провадження, зокрема, у випадку, якщо несвоєчасне звернення сторони з апеляційною скаргою зумовлене виключно невчасним врученням або неврученням їй оскаржуваного судового рішення з вини суду; КАС України не містить обов'язку особи отримувати судові рішення безпосередньо в суді, а тому, неналежне виконання судом обов`язку щодо направлення стороні справи судового рішення не може бути підставою для застосування до такої особи негативних процесуальних наслідків у формі обмеження доступу до правосуддя.

Постанова Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 (адміністративне провадження № К/9901/15128/21).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.