Як бюрократія заважає ефективному виконанню рішень: підсумки року ДВС і приватних виконавців

У 2019 році 230 приватних виконавців стягнули 4,2 млрд гривень, у той час, як майже 4500 держвиконавців стягнули 16,5 млрд гривень. Загалом же, у середньому розрахунку ефективність одного приватного виконавця за аналогічним показником більш як у 5 разів перевищувала ефективність одного державного виконавця (19,5 млн грн проти 3,7 млн грн). Подібні цифри зазвичай наводять для того, щоб продемонструвати вищу ефективність приватних виконавців, порівняно із ДВС. Ми вирішили перевірити, чи збереглася ця тенденція у 2020 році.

Скільки виконали та стягнули

Відповідно до інформації Міністерства юстиції, яку у відомстві надали «Судово-юридичній газеті», у 2020 році у ДВС на виконанні перебувало майже 4,8 млн виконавчих документів, з яких фактично виконали майже 1,5 млн. У свою чергу, приватні виконавці взяли на себе виконання 303 666 документів, з яких виконали лишень 24 тисячі. Таким чином, державні виконавці виконали дещо менше третини загальної кількості виконавчих документів (31%), а приватні – менше 8%. Тобто, кількісно ДВС виявилася у рази ефективнішою.

Втім, якщо перейти до якісних показників, ситуація дещо змінюється. Так само як і у 2019 році, минулоріч приватні виконавці стягнули більше коштів у перерахунку на одного виконавця, зважаючи на їхню відносно невелику кількість. За підсумками року приватні виконавці стягнули майже стільки ж, скільки й у 2019-му – 4,3 млрд грн, а державні – 19,2 млрд, хоча останні і покращили свій результат на 11% за рік.

Кількість як державних, так і приватних виконавців варіюється протягом року. Тому візьмемо їхню кількість на початок поточного року. Так, станом на 1 січня 2021 року у ДВС працювало 4411 виконавців, приватних виконавців у той самий час було майже у 20 разів менше – 259. Таким чином, один виконавець за рік мав наступні показники:

• Державний –340 виконаних проваджень і 4,35 млн грн;
• Приватний – 92 виконаних провадження і 16,6 млн грн.

Таким чином, кількісно – за кількістю виконаних документів – як відносно, так і абсолютно має перевагу Державна виконавча служба. У свою чергу, якісно – за розрізом стягнених коштів – загалом переважають приватні виконавці, а у перерахунку на одного виконавця – ДВС. Крім того, зважаючи на те, що у 2020 році був 251 робочий день, варто відзначити, що кожен працівник ДВС кожного дня в середнього виконував щонайменше один документ. Втім, залишається іще два моменти, яким також необхідно приділити важливу увагу.

Так, з інформації Мін’юсту також можна підтвердити тезу, що у більшості випадків приватні виконавці працюють зі значно більшими сумами боргів у рамках своїх проваджень. Так, у ДВС виконали 1,5 млн документів, за якими стягнули майже 19,2 млрд грн. Тобто, «вартість» одного виконавчого документа, якими займалися державні виконавці, становила близько 12850 гривень. У свою чергу, приватні виконавці за одним виконавчим документом у середньому стягували майже 178 тисяч гривень або ж у 13 разів більше за державних.

З цього можна зробити висновок про те, що висока середня сума стягнутих коштів одним приватним виконавцем значним чином пов’язана із високою «вартістю» проваджень, якими займаються приватні виконавці. За однакових умов  середній приватний виконавець стягував би 13 разів менше коштів або ж лише 1,3 мільйони гривень на рік. Разом із тим, якби сума стягнення була б меншою, це могло б бути стимулом для приватних виконавців виконати більше документів. Або ж навпаки – у такому випадку причин ставати приватним виконавцем не було. Тобто, ефективність – як відносна, так і абсолютна – має багато своїх «але», на які необхідно зважати.

А скільки винагороди отримали?

І останнє – а можливо і ключове – питання, яке не можна оминути стосується розміру винагороди, яку отримують виконавці за свою роботу і яка є основною мотивацією працювати. Державні виконавці в плані винагороди в принципі знаходяться у менш вигідному положенні за приватних – Постанова КМУ передбачає лише 2% винагороди для співробітників ДВС, у той час, як приватні виконавці отримують 10%. Імовірніше за все, логіка у тому, що державний виконавець отримує зарплатню, а приватний – ні, тому і відсоток винагороди для приватного більший. У результаті, винагорода приватних виконавців за 2020 рік склала близько 428 мільйонів гривень (10% від стягненої заборгованості), а середня винагорода за одне провадження становила майже 18 тисяч. А от у державних виконавців із винагородою все не так райдужно.

Співробітникам ДВС належить лише 2% винагороди від стягненої заборгованості. Таким чином вони мали б отримати 383,5 мільйони гривень. Але Мін’юст повідомляє про виплачену державними виконавцями винагороду у розмірі лише 112 мільйонів або ж всього 0,58% від стягнутих коштів. Тобто, працівники ДВС недоотримали майже 3/4 передбачено їм винагороди. Виходить, що у середньому, за один виконаний документ у ДВС отримують всього 74,5 грн винагороди, що аж ніяк не компенсує близької до мінімальної зарплати. Різниця між середньою винагородою приватних і державних виконавців де-факто сягає 240 разів. І відповідь на питання про те, чому виконавці недоотримують винагороду, ховається у такому знайомому кожному з нас слові «бюрократія».

Бюрократичні перепони

На сьогоднішній день існує суттєва відмінність у процесі отримання винагороди. У той час, як приватний виконавець має право на свою винагороду за самим фактом стягнення, для державного виконавця передбачено спеціальний процес її отримання. Так, Порядком виплати винагород державним виконавцям, затвердженим Постановою КМУ №643 від 8 вересня 2016 року, передбачено, що для отримання винагороди виконавець повинен подати спеціальну заяву. У цій заяві виконавець повинен зазначити:

• Свої дані;
• Дані боржника;
• Дані стягувача;
• Номер виконавчого провадження;
• Розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; та іншу інформацію.

Виконавець сам має розрахувати розмір належної йому винагороди і вказати цю суму у заяві. Чому принаймні цього не можна зробити автоматично – незрозуміло. Втім, навіть надання у заяві всієї цієї інформації не є достатнім, тим більш недостатнім є факт виконання документу. Крім цього виконавець має відповідати Критеріям виплати винагороди, які затверджує Міністерство юстиції.

Самі критерії не містять особливо складних для виконання вимог. Так, відповідним наказом затверджено всього три критерії до виконавця:

• Виконання виконавчих документів – не менше 0,17%;
• Виконання немайнових рішень – не менше 0,12%;
• Фактичне виконання виконавчих документів – 0,1%.

Виглядає не так страшно. Разом із тим, можна звернути увагу, що у ситуації, коли у працівника на виконанні не було проваджень щодо немайнових рішень, імовірність отримати винагороду множиться на нуль – незалежно від того, наскільки добре він працював на інших напрямках. Тобто, для державного виконавця, на відміну від приватного, самого факту виконаної роботи – навіть добре виконаної – недостатньо для отримання винагороди.

Погляд з ДВС

Як повідомив «Судово-юридичній газеті» співрозмовник, який пропрацював у Державній виконавчій службі більше двох років, ці критерії – одна із ключових причин низької мотивації державних виконавців: «Ти можеш прийти до [Державної виконавчої] служби максимально мотивованим і готовим змінювати все, але із зарплатнею, яка становить близько 6000 гривень, цей порив поступово згасає. І якраз система винагород за стягнення має бути ефективним інструментом подальшої мотивації співробітників. Ефективніше працюєш – більше отримуєш. Проте, ці критерії [виплати винагороди] вбивають ідею у самому зародку. Адже незалежно від того, наскільки добре ти працюєш і скільки заборгованості стягнув, ти можеш не отримати належну тобі винагороду через додаткові бюрократичні перепони».

Також співрозмовник зазначає, що причини значної різниці ефективності між державними та приватними виконавцями треба шукати і поза межами фінансового інтересу: «Важливо відзначити, що у приватних виконавців є можливість відмовитися від провадження. Вони зазвичай чекають «велику рибу» і все, що їм нецікаво, скидають на державних виконавців. В результаті ДВС просто завалена провадженнями щодо аліментів та дрібних штрафів. Додайте сюди критичну нестачу працівників, спричинену низькими зарплатами, і отримаєте порочне коло – через завантаженість у тебе просто немає часу, щоб займатися бюрократією для отримання винагороди (яка у значній кількості справ до того ж дуже й дуже невелика), і в результаті ти отримуєш щось ледь більше мінімальної зарплати; а через низьке фінансове забезпечення люди йдуть зі служби, що призводить до іще більшої завантаженості, збільшення якої не впливає на рівень твого заробітку».

Таким чином, світ виконання судових рішень далеко не чорно-білий. А тому навряд можна сказати, що ДВС краще/ефективніше за приватних виконавців чи навпаки. Натомість вони доповнюють один одного – ДВС бере на себе основний «удар» документів по дрібних провадженнях, а приватні виконавці допомагають зробити так, щоб невиконаною залишалася менша частина документів. Однозначне лише те, що рівень оплати праці державних виконавців залишається низьким, а процедура отримання належної винагороди – занадто бюрократизованою. Отже, перефразовуючи завжди актуальну фразу кота Матроскіна, «хороші виконавці у нас є, у нас бюрократії забагато».

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла позицію Асоціації приватних виконавців щодо розгляду нового законопроекту «Про виконавче провадження».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.