Приватні судові фонди: для чого це Україні та як з ними буде працювати АРМА

Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" № 3304 був ухвалений Верховною Радою в першому читанні 20.05.2020 року.

Ним пропонується внести зміни до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочині» (АРМА – ред.).

Запропоновані законопроектом зміни дозволять АРМА залучати на договірних засадах та отримувати юридичні послуги від так званих судових фондів (юридичних радників), не витрачаючи при цьому бюджетних коштів (так стверджують автори законопроекту).

Саме з цих фондів фінансуватиметься робота юристів в іноземних юрисдикціях, а у випадку виграшу у суді фонд отримуватиме відсоток від повернених активів.

Автори законопроекту називають його найважливішою антикорупційною ініціативою року. Натомість фахівці одразу після першого читанні в Раді розкритикували його, не в останню чергу через те, що приватні фонди в українських реаліях можуть бути використані олігархами для впливу на справи проти них.

 Основна частина заперечень зводилася до такого :

• АРМА не правоохоронний орган, тобто не має повноважень збирати докази злочинності активів у рамках кримінальних проваджень. Проте проєкт перетворює агентство на самостійного гравця і повноцінну сторону процесу. Дискреція повноважень юридичного радника може призвести до збитків та зменшення обсягу активів, що повертаються в Україну.
• Законопроект не містить запобіжників проти олігархічного впливу.
• На практиці може виникнути конфлікт між претензіями держави і потерпілого.
• Автори вбачають за доцільне ініціювати цивільні процеси за кордоном окремо від кримінальних справ в Україні – отже у кожному випадку бачення потерпілого, прокурора, АРМА і юридичного радника може бути різним щодо розміру збитків, перспектив справи та інших деталей.
• Радники зможуть отримати доступ до доказів, зібраних у кримінальному провадженні без гарантій нерозголошення цієї інформації.

Масло у вогонь підлило і ГНЕУ, у своєму висновку зазначивши, що у проекті залишилось чітко не визначеним, хто саме і в якому порядку безпосередньо здійснює представництво і захист прав інтересів України у закордонних юрисдикційних органах (у тому числі, фінансування відповідної діяльності).

ГНЕУ також було незрозуміло, чи у законопроекті йдеться лише про оплату послуг радників на підставі укладених з ними угод, чи й про оплату інших послуг, зокрема з так званого повного фінансування заходів, необхідних для виконання завдань, які надаються відповідними суб’єктами господарювання.

Однак не зовсім зрозуміло, послуги якого саме суб’єкта (суб’єктів) мають фінансуватися зазначеними суб’єктами господарювання.

На відміну від порядку визначення юридичних радників («з урахуванням пропозицій та рекомендацій робочої групи», як це встановлено у п. 2 ч. 2 нової ст. 27 Закону), порядок відбору суб’єктів господарювання, які надають такі послуги, у проекті не розкривається.

Головне управління наполягає залучення юридичних радників здійснювати виключно на конкурентних засадах (у тому числі, можливо, з дотриманням законодавства у сфері публічних закупівель), що проектом не передбачено.

Порядок оплати зазначених послуг «з повного фінансування заходів …» та перерахування залишку коштів від повернення активів у проєкті також не визначається.

Зі змісту припису – «забороняється здійснювати фінансування витрат …за рахунок коштів державного бюджету України, інакше, ніж за рахунок частини активів, які були фактично повернуті в Україну…» – виглядає незрозумілим, чи йдеться тільки про «оплату послуг» за результатами і за рахунок повернення конкретних активів, чи й про можливість попереднього (авансового) фінансування такої діяльності за рахунок активів, які були попередньо повернуті за результатами інших справ.

Одночасно сумнівною для ГНЕУ виглядає пропозиція зараховувати кошти, одержані Україною внаслідок розгляду ініційованого Національним агентством спору в іноземному юрисдикційному органі та/або укладення міждержавної угоди про розподіл активів спочатку на валютний рахунок Національного агентства, відкритий у державному банку для оплати робіт та послуг відповідно до угод із залученими юридичними радниками, і лише після здійснення такої оплати – перераховувати залишок зазначених коштів на валютний рахунок Казначейства для подальшого зарахування до державного бюджету.

ГНЕУ побачило тут утворення позабюджетного фонду, створення яких органами державної влади не допускається.

Також у первісному варіанті проекту не визначалися: порядок визначення розміру «частини активів» для оплати послуг юридичних радників, що, серед іншого, може мати корупційні ризики; строки перерахування коштів до бюджету після оплати відповідних послуг Національним агентством; порядок звітності про використання коштів Національним агентством; порядок оплати послуг юридичних радників у випадку неможливості повернення активів в Україну.

Співавтор законопроекту, нардеп Галина Янченко, розповіла в інтерв’ю «Економічній правді» про усунення недоліків законопроєкту.

По-перше, вона повідомила, що приватні судові фонди (англійською «Litigation funds») – це фактично міжнародні компанії, в Україні таких компаній немає.

Вони переважно базуються у Великій Британії і США, тобто в юрисдикціях, де часто арештовують та до яких звертаються щодо арешту активів, здобутих злочинним шляхом. 

Фонди керуються принципом success fee. Тобто, якщо вдалося повернути кошти, вони отримують свій відсоток, якщо не вдалося – то вони нічого не отримують. Це їхній ризик, який вони беруть на себе. У законодавстві прописано, що вони не отримуватимуть кошти від державного бюджету. Вони отримуватимуть плату винятково у випадку, якщо їм вдасться повернути кошти в Україну. В такому випадку вони отримують певний відсоток від повернутих коштів. 

Зазвичай, середній рівень відсотку, який забирають собі такі litigation funds коливається в межах 20-40%. У первинному законопроєкті цей відсоток не був прописаний, проте депутати уже внесли у нього поправки. Там є кілька пропозицій, як встановити чітко в законодавстві, прописати цей максимальний відсоток, який може отримати litigation fund при поверненні коштів.

Уряд повинен прийняти, встановити порядок відбору таких компаній. Це однозначно повинно бути на конкурентних умовах, але сам цей порядок повинен бути визначений Кабміном, як і типова угода.

Одна із правок в законопроекті виключає можливість українських компаній брати участь у подібних процесах. Це винятково великі іноземні, визнані компанії, з репутацією, зі світовим ім’ям. Це зроблено заради того, щоб компанії, які матимуть серед клієнтів українських олігархів, не грали на їхньому боці.

 Грета Феннер, директор Міжнародного центру з повернення активів (ICAR), повідомила, що договори про фінансування судових процесів третіх сторін спонсорами дозволяють заявникам шукати справедливість за допомогою цивільних позовів, які в іншому випадку можуть бути неможливими через непомірні витрати.

Держави можуть використовувати цивільне провадження щодо стягнення активів, якщо кримінальне притягнення до відповідальності та конфіскація активів неможливі. Однак цивільне провадження може бути дорогим і нести ризик відповідальності за власні кошти і судові витрати опонентів.

Кримінальні провадження вирішуються з більш високим рівнем доказів, ніж цивільні. Однак можуть виникнути труднощі, коли надходить запит про кошти як в заявах про кримінальну конфіскацію, так і в цивільних судових справах.

Держава може стягнути кошти в іншій державі, або звернувшись до неї про правову допомогу, або порушивши приватний цивільний позов. Фінансування судовими фондами в іноземних юрисдикціях можливе лише в другому випадку.

Фінансування судових процесів третіх сторін спонсором стає прийнятним методом. Це домовленість між спеціалізованою компанією-спонсором та клієнтом, яким зазвичай є заявник в судовому процесі. Спонсор фінансує витрати на правові послуги клієнта в обмін на частку "виручки у справі".

Якщо справа успішна, спонсор фінансування судового процесу відшкодовує вкладений капітал плюс отримує винагороду за успіх. Якщо справа неуспішна, спонсор втрачає свої інвестиції, якщо вони не застраховані, не отримує винагороду і не має претензій щодо оплати до сторони, яка фінансується.

Основні ризики зосереджені навколо вибору закордонних адвокатів та спонсорів судових процесів.

Щоб уникнути ризику використання брудних коштів для підтримки судових процесів, джерело коштів судових фондів мусить бути прозорим.

Умови договору із спонсорами процесів слід ретельно вивчати. Спонсори повинні отримувати плату лише після повернення коштів. Виплата повинна бути визначена як відсоток від стягнутої суми, а не фіксована сума, враховуючи, що повернена сума може бути меншою, ніж передбачалося спочатку.

Раніше розповідалося, що обмеження участі особи в азартних іграх буде розглядатися судами в порядку окремого провадження.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.