Визначення розміру основної винагороди приватного виконавця: рішення ВС

За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

На цьому наголошував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №260/801/19.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що громадянка України звернулась з адміністративним позовом до приватного виконавця, в якому просила визнати протиправними дії приватного виконавця, щодо прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв’язку із поверненням виконавчого документа стягувачу без виконання у виконавчих провадженнях, приватним виконавцем стягнуто з позивача основну винагороду. Такі дії відповідача, вважає протиправними з огляду на відсутність фактичного виконання виконавчих документів боржником.

Зазначає, що основна винагорода приватного виконавця за виконавчим документом майнового характеру стягується у відсотковому співвідношення до частки виконання такого. Тому, оскільки будь-яких коштів в примусовому порядку з неї стягнуто не було, то безпідставним є також стягнення й основної винагороди приватного виконавця. Окрім того, зазначає, що відповідачем в межах даних виконавчих проваджень жодних рішень на її адресу не надсилалось, а тому їй не було відомо про факт пред`явлення стягувачем виконавчих документів для примусового виконання.

Закарпатський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив повністю.

Восьмий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з надходженням заяви стягувача, тому настають наслідки, які передбаченні частиною третьою статті 40 вказаного Закону, а саме: якщо виконавчий збір не стягнуто, виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Висновок Верховного Суду

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції зазначив, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута в виконавчому провадженні. Така сума основної винагороди стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а виплата здійснюється пропорційно до фактично стягнутої суми. У разі невиплати (неотримання) приватному виконавцеві винагороди у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, під час здійснення виконавчого провадження, яке завершено, останній має право на примусове стягнення такої винагороди у сумі, що несплачена під час розподілу стягнутих із боржника коштів.

Однак, колегія суддів вважає наведені висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на таке.

Частиною третьою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи положення частин четвертої та п’ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.

Також, ВС наголошує, що пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову оскільки, враховуючи положення статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, приватним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.

Також ми повідомляли, що приватні виконавці невдоволені умовами страхування власної відповідальності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.