Учасник АТО позивався до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Димитрівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та просив стягнути винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Вимоги адміністративного позову мотивував тим, що з 15 серпня 1995 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету міністрів України № 158 від 4 червня 2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» зазначено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою чи іншою технікою військовослужбовцям, зокрема строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менше, ніж 3000 грн, у розрахунку на місяць.
Позивач вказав на те, що в період з 7 квітня 2014 року по 6 листопада 2015 року він брав безпосередню участь в антитерористичній операції, що підтвердив довідкою. Враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача у розмірі 46,92 грн, останній вважав, що на його користь підлягає виплаті 54 600 грн, оскільки, як вказав позивач, в зоні зіткнення він знаходився загалом 18 місяців та 6 днів. Однак в порушення діючого законодавства вказана винагорода позивачу виплачена не була.
Апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову суду першої інстанції, якою у задовлені адміністративного позову було відмовлено.
Суди попередніх інстанцій встановили, як вбачалось з матеріалів справи, що позивачу виплачена винагорода за участь в антитерористичній операції за весь час фактичної участі позивача у відповідних заходах. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснювалось на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначалося про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Потім, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, ГУ МВС України в області видається відповідний наказ, який є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.
У касаційній скарзі позивач наголошував на тому, що зазначені нормативні акти, що регулюють виплату винагороди за безпосередню участь в АТО, не передбачають складання відповідних рапортів керівництвом для доведення безпосередньої участі певної особи в АТО. На думку позивача, рапорти керівництва потрібні лише для тих осіб, які були залучені до проведення АТО з інших населених пунктів. Відтак скаржник вважав, що належним доказом його безпосередньої участі в антитерористичній операції є відповідна довідка про проходження служби в цій зоні та сам факт віднесення місця проходження служби до зони, де проводиться антитерористична операція.
ВС зазначив, що судами попередніх інстанцій було вірно враховано, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, ГУ МВС України в області видається відповідний наказ, який є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.
Також суд касаційної інстанції враховав правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що для участі у чергуваннях в добових нарядах щодо реагування на протиправні дії з боку незаконно озброєних формувань та диверсійно-розвідувальних груп, можливі прояви тероризму і сепаратизму, інші правопорушення, а також у відрядження до м. Авдіївки позивач був задіяний лише в періоди, визначені відповідними рапортами за підписом в. о. начальника, начальника Димитровського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, погодженими із заступником начальника ГУ МВС України в Донецькій області, які були підставами для здійснення відповідачами нарахування та виплати позивачу винагороди за безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції.
Аргументи позивача про те, що він брав участь в АТО з 7 квітня 2014 року по 6 листопада 2015 року, відхилено судом касаційної інстанції, оскільки вказаний період часу є загальним періодом, що визначає участь позивача в проведенні антитерористичної операції. Безпосереднє залучення позивача до проведення АТО здійснювалось на підставі відповідних рапортів керівництва, за якими і проводилось нарахування та виплата винагороди позивачу за таку участь.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
З рішенням у справі № 805/1189/16-а можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, хто може брати участь у справі в якості відповідача у спорах, що виникають під час виконання судових рішень.