Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.06.2016, винесену у виконавчому провадженні № 49493410 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-а/303/21/14, виданого 31.03.2014 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дійшли єдиного висновку в цій справі.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що розпорядником публічної інформації є орган місцевого самоврядування, тобто Лалівська сільська рада, яку і було зобов’язано надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 28.03.2013. Законом № 606-XIV чітко регламентовано послідовність дій державного виконавця, після вчинення яких він має право ухвалити постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас, ухвалення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 та відповідно до частини третьої статті 75 Закону № 606-XIV, із вказівкою на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, суд вважає безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки Відділ ПВР Управління ДВС ГТУЮ не може бути належним відповідачем у цій справі, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача.
Належними відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідні органи державної виконавчої служби, а саме: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.
Отже, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що Відділ ПВР Управління ДВС ГТУЮ є неналежним відповідачем у справі, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
З рішенням можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що саме необхідно брати до уваги при оскарженні нормативно-правового акта.