Міжнародні стандарти участі прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу

Ян Берназюк,

суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Досить часто у практичній діяльності правників постає питання можливості та меж участі прокурора у судовій справі поза межами кримінального процесу, тобто за правилами адміністративного, господарського та цивільного судочинства. Для вироблення уніфікованих підходів до цих питань важливе значення мають міжнародні стандарти, що вже сформовані відповідними авторитетними інституціями та, зокрема, практикою Європейського суду з прав людини. Варто зазначити, що певні аспекти порушеної проблеми («Особливості представництва прокурором інтересів держави в суді» та «Судова практика розгляду адміністративних справ за участю прокурора» вже висвітлювалися у попередніх публікаціях.

Загальновідомо, що процесуальний статус прокурора в адміністративному, господарському та цивільному судочинстві зумовлений функціями прокуратури, які остання виконує згідно із Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». З цього приводу важливо зазначити, що статус прокуратури зазнав суттєвих змін після прийняття у 2014 році нового Закону України «Про прокурату» та внесення у 2016 році змін до Конституції України щодо правосуддя.

Ці дві важливі події, серед іншого, зафіксували те, що прокуратура у сфері представництва інтересів держави поза межами кримінального процесу почала виконувати допоміжні функції, оскільки основну роль повинні відігравати відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження самостійно звертатися до суду.

Взагалі реформування прокуратури в Україні значною мірою відбулося з огляду на існування офіційних зобов’язань нашої держави перед Радою Європи (міжнародна організація, що об’єднує 47 європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян).

Так, у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи № 190 (1995) від  26 вересня 1995 року щодо вступу України до Ради Європи зазначено, що одне  із зобов’язань, яке взяла на себе наша держава, полягає у тому, що роль та функції Генеральної прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального контролю за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме принципам Ради Європи.

В Остаточному тексті Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи «Щодо дотримання обов’язків та зобов’язань Україною» від 27 вересня 2001 року Асамблея звернула увагу на необхідність виконання зобов’язання нашої держави щодо трансформації ролі та функцій Генеральної прокуратури і у зв’язку з цим закликала органи влади повністю імплементувати реформу Генеральної прокуратури відповідно до принципів і стандартів Ради Європи, маючи на меті скасування наглядових функцій прокуратури, які не відповідають Конституції України і загрожують незалежності судової влади.

У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 1346 (2003) від 29 вересня 2003 року «Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань» Асамблея в черговий раз закликала провести повне реформування органів прокуратури відповідно до принципів та стандартів Ради Європи.

Аналогічні за своїм змістом рекомендації містилися також у Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи № 1622 (2003) від 29 вересня 2003 року, Резолюції № 1466 (2005) від 5 жовтня 2005 року та Резолюції № 1862 (2012) від 26 січня 2013 року.

Крім того, у Резолюції № 1755 (2010) від 4 жовтня 2010 року «Функціонування демократичних інституцій в Україні» Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу на той факт, що функція прокуратури України стосовно загального нагляду суперечить європейським стандартам і що, зокрема, через наявність цієї функції вона має повноваження, які значно перевищують ті, що необхідні в демократичній державі. У зв’язку з цим була надана рекомендація органам влади та Верховній Раді України якнайшвидше ухвалити в тісних консультаціях із Венеціанською Комісією закон про прокуратуру, який повністю відповідатиме європейським стандартам та цінностям.

Ще раніше у своїх висновках, зокрема Висновку від 17 жовтня 2006 року (CDL-AD (2006) 029, Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) наголошувала, що позбавлення прокуратури загальної функції нагляду буде позитивним кроком, який покаже намір розірвати відносини з «радянською моделлю прокуратури».

У Дослідженні № 711/2013 «Мірило правосуддя», ухваленому Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) на 106-му пленарному засіданні (11-12 березня 2016 року), схваленому Комітетом міністрів (на рівні їх заступників) на 1263-му засіданні (6-7 вересня 2016 року) та Конґресом місцевих і реґіональних влад Ради Європи на 31-й сесії (19-21 жовтня 2016 року), йдеться, зокрема, про те, що службі публічного звинувачення має бути заборонено втручатись у судові справи поза межами її стандартної ролі в системі кримінальної юстиції – наприклад, у рамках того, що властиве моделі [радянської] «прокуратури», оскільки такі повноваження заперечують саме судочинство та загрожують незалежності судової системи.    

Відповідний законопроект свого часу був проаналізований Венеціанською Комісією (Висновок CDL-AD (2013) 025 від 14 жовтня 2013 р.), яка зазначила, що його положення є прогресивними, закладають міцну основу для функціонування органів прокуратури відповідно до європейських стандартів та є належною базою для завершення реформи прокуратури в Україні (пункти 193, 196 Висновку).

Таким чином новий Закон України «Про прокуратуру» урахував досвід функціонування прокуратури в європейських державах, стандарти Ради Європи, а також висновки та рекомендації, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України CDL-AD (2009) 048 від  27 жовтня 2009 року, CDL-AD (2012) 019 від 15 жовтня 2012 року.

Варто зупинитися саме на міжнародних документах, які окреслюють основні підходи до участі прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу.

Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь-якого органу влади в індивідуальні справи; повноваження і функції прокурорів повинні обмежуватися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій повинні бути утворені окремі та ефективні органи (п. 7, 19 та 38).

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пп. 29-31).

У Рекомендаціях CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» рекомендовано державам-учасницям, при наявності у служби публічного обвинувачення повноважень поза системою кримінальної юстиції, вжити всіх необхідних і відповідних заходів для забезпечення того, щоб ця роль виконувалась з особливою увагою до захисту прав людини та основоположних свобод і в повній відповідності з принципом верховенства права, зокрема, щодо права на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Згідно з позицією, що викладена в Окремій думці судді Конституційного Суду України Городовенка В.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», основна роль прокурорів повинна стосуватися сфери кримінального права, а відтак їх діяльність у приватних юридичних сферах, у тому числі шляхом вступу до таких видів проваджень, як, наприклад, цивільне, господарське навіть в інтересах держави, має бути завжди субсидіарною та не допускати свавільного втручання цих суб'єктів у права і свободи осіб; це тим більше стосується органів досудового розслідування, оскільки їх кримінально-процесуальні можливості пов'язані із розслідуванням злочину та збором доказів для обвинувачення.

Аналогічних підходів до визначення підстав та умов участі прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу дотримується у своїй практиці і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Зокрема, цей Суд неодноразово звертав увагу на питання участі прокурора в судовому провадженні на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Так уже усталеною є позиція, згідно з якою прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити позов або скаргу, стає опонентом або союзником сторін у справі, а тому його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, п. 27; «Кресс проти Франції» (Kress v. France [GC]), заява № 39594/98, п. 72).

У рішенні у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб’єкта в суді.

Крім того, важливе значення також мають наступні сформовані Судом підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості «активного» або «пасивного» учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (Martinie v. France [GC], заява № 58675/00, п. 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlínsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria, заява № 57785/00, п. 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора (Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, п. 24).

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об’єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Для прикладу у справі «Станкевич проти Польщі» (Stankiewicz v. Poland, № 46917/99, п. 68-69) Суд встановив, що співробітники органів прокуратури володіють спеціальними знаннями в галузі права, а також мають доступ до фінансових ресурсів (зокрема щодо сплати судового збору органи прокуратури отримали користь ab initio), і такі дві переваги, безумовно, є недоступними для більшості приватних осіб; подібний привілей може бути виправданий охороною правопорядку, але його «використання неприпустиме, якщо це призводить до нерівноправного становища сторони в цивільному судочинстві стосовно прокурора».

Варто згадати, що відповідно до Рекомендацій CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» право публічного обвинувачення на оскарження судового рішення або його перегляд іншим вищим судом не повинно жодним чином різнитися від доступних для інших сторін провадження (п. 16).

Важливо, що в Законі України «Про судовий збір» (в редакції від 22.05.2015 №484-VIII, який набрав чинності з 01.09.2015) органи прокуратури не включено до кола осіб, звільнених від сплати судового збору.

Також у цьому контексті можливості участі прокурора в судовому проваджені поза межами кримінального процесу важливо звернути увагу і на необхідність дотримання принципу змагальності, який у трактуванні Суду означає можливість сторін судового процесу ознайомитися і прокоментувати всі докази і пояснення, представлені, в тому числі, «незалежним представником національної правової системи» з метою впливу на рішення суду.

Принцип змагальності вперше був сформований у кримінальному судочинстві, але у процесі своєї діяльності ЄСПЛ поширив його дію і на некримінальні справи, в яких участь бере прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, зокрема, це підтверджують рішення у справах Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87 (участь Державного Радника в межах конституційного судочинства); Lobo Machado v. Portugal, заява № 15764/89 (участь Генерального прокурора у Верховному Суді в трудовому спорі); Vermeulen v. Belgium, заява № 19075/91 (участь Генерального прокурора в Касаційному суді в процедурі банкрутства); Van Orshoven v. Belgium, заява № 20122/92 (участь Генерального прокурора в Касаційному суді в процедурі дисциплінарного провадження); KDB v. the Netherlands, заява № 21981/93 (участь Генерального прокурора у Верховному суді в цивільному процесі); Göç v. Turkey [GC], № 36590/97 (участь Прокурора в Касаційному суді у розгляді питання виплати компенсації за незаконне взяття під варту); Kress v. France [GC], заява № 39594/98 (участь Комісара Уряду в Державній Раді в адміністративному провадженні); Emine Araç v. Turkey, заява № 9907/02 та Miran v. Turkey, заява № 43980/04 (участь Генерального прокурора у Вищому військовому адміністративному суді в межах розгляду питань, пов’язаних з навчанням заявників у військовому училищі).

У зазначених справах Суд, уникаючи абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в провадженні поза межами кримінального процесу, розглядав кожен випадок окремо та вирішував наскільки участь прокурора в розгляді некримінальної справи відповідала принципам рівності сторін та змагальності процесу. При цьому, дотримання цих принципів є важливим і у випадку, якщо прокурор виступав не як самостійна сторона процесу, а лише в якості незалежного експерта (amicus curiae), що діє в громадських інтересах або в цілях забезпечення сталості прецедентного права.

Сформовані підходи, головним чином, полягають у тому, що сторони (позивач та відповідач) повинні мати рівні процесуальні права; підтримка, яка надається прокуратурою однієї зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, які умовно можна поділити на три групи: захист інтересів вразливих груп людей, які, імовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси;  запобігання правопорушенням, якими зачіпаються інтереси багатьох громадян; існує потреба захисту інтересів держави або її власності.

У всіх зазначених справах Суд досліджував, чи мав заявник в процесі можливість ознайомитися з доказами та заявами, поданими суду «незалежним представником національної правової системи», а також можливість відповісти на них.

При цьому, якщо сторони або їх адвокати мали можливість завчасно знати про участь прокурора або посадової особи з аналогічними функціями, подані ними докази або пояснення та надати власну оцінки цих доказам та поясненням, просити про відкладення у зв’язку з цим розгляду справи, Суд може не встановити порушення принципу змагальності процесу (Kress v. France [GC], заява № 39594/98, п. 76; APBP v. France, заява № 38436/97, п. 39; Göç v. Turkey [GC], № 36590/97, п. 56).

У рішеннях у справі «Менчинська проти Росії» та у справі «Бацаніна проти Росії» Суд підкреслив, що присутність прокурора в некримінальному процесі, що виступає з протилежною позицією до приватних осіб, може бути виправданою, якщо спір торкається публічних інтересів або якщо одна зі сторін належить до вразливої групи, що потребує спеціального захисту (Batsanina v. Russia, заява № 3932/02, п.п. 20-28). Присутність прокурора в цивільному контексті також може бути дозволеною, коли прокурор діє на захист великої групи осіб, інтереси яких постраждали від цивільного правопорушення, або коли потрібно захистити значні державні активи та інтереси (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, п.п. 30-40).

Суд також виходив з того, що втручання прокуратури, безсумнівно, послабило позицію заявника, однак той факт, що подібну точку зору відстоюють перед судом декілька сторін, не обов'язково ставить протилежну сторону в становище «істотного несприятливого стану» в судовому процесі; необхідно з’ясувати, чи дотримувався в цій справі, з огляду на участь прокурора у провадженні, «справедливий баланс», який повинен був би існувати між сторонами (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, п.п. 32-33).

Аналізуючи інші рішення ЄСПЛ, в яких формувалася позиція стосовно випадків, в яких є недопустимою участь прокурора в некримінальному процесі, слід згадати також справу «Корольов проти Російської Федерації» (Korolev v. Russia) (№. 2), № 5447/03, пп. 29-34) (є схожою до справи «Менчинська проти Росії»), в якій також встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки прокурор, за відсутності обставин, які вказують на існування потреби захисту державних інтересів або майна, втрутився в апеляційне провадження, виступаючи на підтримку військових органів, що є опонентами заявника за позовом про виплату компенсації, поданим заявником (офіцером у відставці) в зв’язку з отриманням відмови у відшкодуванні вартості авіаквитка.

Зазначені рішення у справах «Менчинська проти Росії» та «Бацаніна проти Росії» варто розглядати як приклади формування цілісного підходу з боку ЄСПЛ до досить складної юридичної проблеми, властивої для більшості існуючих правових систем сучасності.

У справі Menchinskaya v. Russia (заява № 42454/02) Суд дійшов висновку, що участь прокурора під час судового розгляду цивільного позову призвела до порушення справедливості судового розгляду та принципу рівності сторін (заявниця внаслідок скорочення чисельності штату працівників була зареєстрована у центрі зайнятості та згодом подала позов про стягнення заборгованості з виплати допомоги по безробіттю з урахуванням інфляції та відсотків у зв’язку з тим, що центр зайнятості здійснював виплату допомоги із суттєвою затримкою та у меншому розмірі; національний суд задовольнив позов заявниці частково; не дивлячись не те, що дві сторони звернулися з апеляційними скаргами, прокурор також подав протест щодо рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що суд помилково застосував положення цивільного законодавства до трудових правовідносин та незаконно задовольнив позов).

У цій справі ЄСПЛ виходив з того, що хоч прокурор відповідно до національного законодавства мав юридичні підстави брати участь у судовому розгляді, ця справа не мала жодних особливих обставин, які могли би виправдати його вступ у процес; оскільки лише прокурор надав свої аргументи в усній формі апеляційному суду, вступ прокурора у цей судовий процес під час розгляду апеляційної скарги підірвав справедливість судового розгляду і принцип рівності сторін, чим було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції (пп. 36–40).

У свою чергу, в справі «Бацаніна проти Російської Федерації» (Batsanina v. Russia, заява № 3932/02) Суд визнав справедливою участь прокурора в розгляді справи, оскільки дійшов висновку, що прокурор, звернувшись до суду з заявою про виселення заявниці (державна організація і приватна особа), діяв в державних інтересах з метою захисту державної власності; та обставина, що порушення справи було ініційовано прокурором, необов’язково ставить іншу сторону в справі в «явно невигідне становище».

Суд у цій справі виходив з того, що прокурор діяв в інтересах суспільства, пред’являючи позов до заявниці та її чоловіка, інтереси яких в суді також були представлені юристом, який надав суду відповідні усні та письмові пояснення; рішення прокурора ініціювати відповідну цивільну справу мало правове підґрунтя в національному законодавстві та входило в сферу компетенції прокурора; обставини справи підтверджують, що у цій справі прокурор не здійснював неналежний вплив на суд, а протилежна сторона не була позбавлена можливості ефективно захищати свої інтереси в суді; у цій справі був дотриманий принцип процесуальної рівності, що вимагає встановлення справедливого балансу інтересів сторін. Суд також врахував аналогічну позицію, сформовану у справі Steel and Morris v. the United Kingdom (заява № 68416/01, п. 67).

В аспекті досліджуваного питання та участі прокурора саме як сторони в адміністративному судочинстві варто згадати думку, що міститься в Посібнику з моніторингу адміністративної юстиції (Київ, 2016 рік; Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини та Академія ім. Фольке Бернадота) та полягає у тому, що спільною рисою адміністративних проваджень є те, що вони, зазвичай, ініціюються приватною особою, проте є прийнятним те, що у деяких країнах прокуратура або інший державний орган може ініціювати процедуру перевірки законності адміністративного акта.

Висновки:

1. Проведена протягом останніх років в Україні комплексна реформа органів прокуратури, зокрема стосовно зміни процесуального статусу прокурора в адміністративному, господарському та цивільному судочинстві (прийняття у 2014 році нового Закону України «Про прокурату» та внесення у 2016 році змін до Конституції України щодо правосуддя), відбулася з врахуванням міжнародних, зокрема європейських стандартів.

2. Позиція профільних інституцій Ради Європи полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; участь прокурора у некримінальних судових провадженнях можлива лише як субсидіарна (при відсутності окремого та ефективного спеціального органу); така участь допускається лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

3. Аналіз практики Європейського суду з прав людини, сформованої у справах, де предметом дослідження були національні особливості визначення підстав та умов участі прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу, дозволяє виокремити деякі основні підходи.

3.1. Участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об’єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі через існування загрози порушення досить чутливого і важливого принципу рівності сторін судового процесу, та, відповідно, пункту 1 статті 6 Конвенції.

3.2. Можливість участі прокурора в суді поза межами кримінального процесу напряму пов’язана з дотримання принципу змагальності, який у трактуванні Суду означає можливість сторін судового процесу знайомитися і коментувати всі докази і пояснення, представлені, в тому числі, «незалежним представником національної правової системи» з метою впливу на рішення національного суду, а також завчасно знати про участь прокурора або посадової особи з аналогічними функціями, просити про відкладення розгляду справи у зв’язку з вступом таких осіб.

3.3. Дотримання принципів рівності та змагальності є важливим і у випадку, якщо прокурор виступає не як самостійна сторона процесу, а лише в якості незалежного експерта (amicus curiae), що діє в громадських інтересах або в цілях забезпечення сталості прецедентного права.

3.4. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, які умовно можна поділити на три групи: захист інтересів вразливих груп людей, які, імовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси; запобігання правопорушенням, якими зачіпаються інтереси значної кількості людей; існування потреби захисту інтересів держави або її власності (захисту публічних інтересів).

3.5. Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу допускається за умови існування в національному законодавстві відповідних юридичних підстав для такої участі, наявності правових гарантій об’єктивної неможливості здійснення впливу прокурора на суд, а також присутності в конкретному спорі особливих обставин, які могли би виправдати участь такої посадової особи в судовому процесі.

3.5. Судове провадження поза межами кримінального процесу, в якому бере участь прокурор, відповідатиме положенням частини 1 статті 6 Конвенції, якщо у такій справі буде дотриманий «справедливий баланс», що повинен існувати між сторонами спору, зокрема стосовно обов’язку прокурора сплачувати судовий збір та права (можливості) протилежної сторони на залучення професійної правової допомоги.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.