Суд визнав протиправним призов заброньованого монтера «Укрзалізниці», але, пославшись на позицію Верховного Суду вказав, що звільнити його зі служби вже не можна

Чоловік з 2006 року працював у виробничому структурному підрозділі «Івано-Франківська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» на посаді монтера колії 3 розряду.

У листопаді 2024 року йому було видано посвідчення про відстрочку від призову на військову службу відповідно до розділу III пункту 27 розпорядження Кабміну №493-р з переліком посад і професій (додаток до розпорядження №106).

У листопаді 2024 до ТЦК було скеровано повідомлення про зарахування позивача на спеціальний облік військовозобов`язаних відповідно до розпорядження КМУ, у зв`язку із переоформленням бронювання.

Однак, начальник ТЦК видав наказ про призов позивача на військову службу та направлення в розпорядження командира військової частини для проходження військової служби.

Чоловік звернувся до суду з позовом до ТЦК і військової частини, в якому просив визнати протиправним і скасувати наказ начальника ТЦК щодо мобілізації; визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу; зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення з військової служби.

До позову надано також рекомендоване повідомлення про вручення ТЦК поштового відправлення стосовно зарахування позивача на спеціальний облік військовозобов`язаних. Згідно трекінгу «Укрпошти» вказаний лист було особисто вручено працівнику ТЦК 14 листопада 2024 року.

Що вирішив суд

Як випливає з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року по цій справі 560/485/25, суд дослідив докази і встановив, що на день прийняття спірного наказу ТЦК позивач був заброньований у встановленому законом порядку та не підлягав призову на військову службу.

Відповідач вказані обставини не спростував та не надав доказів, що могли б ці обставини спростувати.

Суд підкреслює, що заброньовані особи мають відстрочку вже в силу факту їх бронювання, ТЦК лише сприймає цей факт та здійснює облік особи відповідним чином, не приймаючи при цьому жодних рішень щодо права особи на відстрочку.

Відповідно до абз. 9 пункту 11 Положення №154 районні ТЦК оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Також за приписами п.15 Положення №154 керівник ТЦК зобов`язаний організовувати проведення зокрема перевірок стану бронювання військовозобов`язаних.

Суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.

З наведеного слід дійти висновку, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову та підстав для її надання також покладено й на районні ТЦК, а тому відповідач мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією.

Водночас пунктом 12 Порядку №76 прямо передбачено, що Міноборони у триденний строк доводить рішення про бронювання військовозобов`язаних до відома відповідних ТЦК.

Отже, поряд із обов`язком роботодавця повідомити відповідний ТЦК про прийняте Мінекономіки рішення про бронювання, відповідний обов`язок покладено також на Міноборони.

У будь-якому випадку, на переконання суду, позивач не може нести негативні наслідки за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, оскільки така процедура залежна від комунікації між підприємством, в якому працює позивач, а не від дій самого позивача.

Як встановлено за результатами розгляду справи, оспорюваний наказ про мобілізацію позивача критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає та порушує законне право позивача на відстрочку, а тому його необхідно визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу військової частини для проходження військової служби та зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

КСУ у Рішенні №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.

У цьому випадку відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних відносин, відповідно, за участю їхніх учасників.

Водночас визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу виходить за межі правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем (ТЦК) щодо його призову на військову службу під час мобілізації.

Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, і фактично створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 5.02.2025 у справі №160/2592/23 висловив правову позицію про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині не відповідають суті порушеного права позивача.

Отже, суд позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК про призов щодо позивача. У задоволенні решти позовних вимог відмовив, тобто, відмовив у скасуванні зарахування позивача до списків особового складу військової частини для проходження військової служби, і у тому, щоб зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення чоловіка з військової служби.

Як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховний Суд по справі №160/2592/23 вказав, що мобілізація без проходження військово-лікарської комісії – це не привід для звільнення з військової служби, і загалом встановлення факту порушення ТЦК процедури мобілізації не призводить до необхідності звільнення незаконно мобілізованого.

Ця позиція викликала резонанс, адже виникає питання, яким чином в такому разі має здійснюватися ефективний захист порушеного права.

Застосування цієї позиції Верховного Суду відбувається по-різному.

Так, Восьмий апеляційний адмінсуд взагалі скасував рішення про визнання незаконною мобілізації чоловіка, який виховує дитину з інвалідністю, вказавши, що суд не має права перебирати на себе повноваження ТЦК щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Другий апеляційний адміністративний суд зазначив, що рішення ТЦК про призов заброньованого є протиправним, але звільнити з військової служби шляхом скасування наказу про призов неможливо, бо це не передбачено законодавством. 

А Дніпропетровський окружний адмінсуд у справі стосовно мобілізації хворого на хронічний вірусний гепатит С з порушенням процедури проходження ВЛК висловив незгоду з позицією Верховного Суду. «Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, а обов`язок доведення придатності особи до військової служби лежить на суб`єкті владних повноважень. Інший підхід суперечив би принципам, які відрізняють суди адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій», зазначив він. 

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.