Останні роки навколо питання, в якій судах якої юрисдикції слід розглядати заяви про встановлення певних видів юридичних фактів – у цивільний чи адміністративній, розгорілася дискусія.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу 201/5972/22, в якій постало питання щодо юрисдикції справ про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Касаційний цивільний суд передав її на розгляд ВП ВС через виключну правову проблему, яка постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації).
Судді Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима (наразі суддя КЦС) та Олег Ткачук висловили окрему думку, яка полягає у тому, що у чоловіка, який подав до суду заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини, теоретично може виникнути спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Тому неможливо розглядати його заяву у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства.
Раніше «Судово-юридична газета» також розповідала про подібну проблему, яка спіткала у судах справи цивільних дружин загиблих Захисників України, які намагаються встановити факт проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем, та отримати належну допомогу від держави.
Так, досі немає визначеності, який же суд – цивільний чи адміністративний – має розглядати це питання. Врешті жінкам часто відмовляють у відкритті провадження і їм доводиться поневірятися по різних юрисдикціях. Касаційний адміністративний суд вирішив передати відповідну справу №560/17953/21 на Велику Палату Верховного Суду. Однак із тим, що ВП ВСмає розглядати дане питання, тоді, знов-таки, категорично не погодилися Дмитро Гудима та Олег Ткачук, які вважають, що заяви цивільних дружин про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю із загиблим Захисником, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, а не у «цивільних судах», бо там може бути спір про право на допомогу від держави.
Як виявляється, немає єдності в судах і стосовно встановлення факту вимушеного переселення особи з окупованої території України задля уникнення загрози життю. Адже там теж може виникнути спір про отримання допомоги від держави.
Втім, тут Касаційний цивільний суд ВС зазначив, що такі справи треба розглядати у цивільному судочинстві.
«Заява про встановлення факту вимушеного переселення особи з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров’ю, порушення свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме в результаті збройної агресії російської федерації, метою якої є визначення статусу заявника як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року з відповідними правовими наслідками, підлягає розгляду в порядку окремого провадження», - зазначила колегії суддів Другої судової палати КЦС ВС у постанові від 8 листопада 2023 року по справі у №524/2722/23.
Обставини справи
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу у справі за заявою чоловіка, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики і Міністерство юстиції, про встановлення юридичного факту.
Заяву мотивовано тим, що чоловік має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, що зумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація його особистих та майнових прав.
Заявник просив встановити факт вимушеного переселення з території м. Харкова, яке відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації частини території України. Ухвалою районного суду у відкритті провадження відмовлено.
Постановою апеляційного суду ухвалу районного суду змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки встановлення юридичного факту – примусового переселення заявника внаслідок збройної агресії рф проти України потрібно для подальшої реалізації останнім права на отримання компенсацій та інших майнових прав, передбачених Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, суд першої інстанції вірно вказав на наявність спору про право, що виключає процесуальну можливість розгляду цієї заяви в порядку спрощеного провадження.
Позиція Верховного Суду
Постановою Верховного Суду судові рішення скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі з огляду на таке.
Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення фактів, передбачених у частині першій статті 315 ЦПК. Водночас у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 статті 315 ЦПК).
У розглядуваній справі факти збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню. Наслідком саме збройної агресії стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою. Метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров’ю, порушення свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії рф є визначення статусу заявника як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, з відповідними правовими наслідками.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Заявник, посилаючись на вказану норму закону, просив встановити факт вимушеного переселення з території Харкова, яке відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації частини території України. За таких обставин суди зробили неправильні висновки про відмову у відкритті провадження.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.