Фраудаторні правочини у справах про банкрутство

Лілія Грабован 

кандидат юридичних наук,

суддя-спікер Господарського суду Одеської області

Погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство є одним з важливіших завдань законодавства про банкрутство та конкурсного процесу.

Ефективність процедур банкрутства може бути досягнута, якщо мета законодавства та його правові засоби будуть спрямовані на максимальне задоволення вимог кредиторів.

Визнання недійсними договорів боржника у межах справи про банкрутство є одним з дієвих правових засобів, які можуть бути використані для належного забезпечення розрахунків з кредиторами. Іноді визнання недійсними цих договорів та повернення майна у ліквідаційну масу боржника є єдиною можливістю задовольнити частково або повністю вимоги кредиторів.

Введення нового виду правочину - фраудаторного у практиці Верховного Суду  з 2019 року незважаючи на відсутність законодавчого визначення цієї категорії договору  було зумовлене системними випадками укладення правочинів на шкоду кредиторам.

Дослідженню фраудаторних правочинів у судовій практиці господарських судів було присвячено семінар проведений 14.02.2025р. Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені Ф.Г. Бурчака.

Проблематикою недійсності угод боржника  та питаннями фраудаторності  правочинів займались О.А. Беляневич, Є.В. Васьковський, Б.М. Поляков, П.Д. Пригуза, В.І. Крат, О. М. Єфімов, Д. О. Калюта, А. С. Ділігул, І.О. Ольшевський та ін.

Наукові дослідження та практика Верховного Суду окреслюють деякі особливості фраудаторних правочинів, однак у повній мірі не дають основу для  формування поняття, кваліфікації, ознак, однакових підходів до підстав визнання їх недійсними та наслідків  такого визнання.

Очевидною стала необхідність правового регулювання вказаних аспектів фраудаторного правочину в законодавстві України для формування єдиних підходів в судовій практиці та належному захисті прав сторін.

Наукова думка визначає фраудаторний правочин як правочин, який вчинений боржником на шкоду кредиторам. В.І. Крат вказує, що фраудаторним є правочин, що вчиняється на шкоду кредторам, тобто задля уникнення чи  унеможливлення сплати боргів та/або створення переваг для інших кредиторів.

Фраудаторні правочини згадуються  у статті 1 Кодексу України  з процедур банкрутства в переліку заінтересованих осіб стосовно боржника, серед яких згадуються особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним.

У практиці Верховного Суду викладені правові позиції щодо  поняття та ознак фраудаторних правочинів. У  Постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського  суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) зазначено, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі п. 6 частини 1 статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частини 3, 6 статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним.

Як вказується у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 у Цивільному Кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

• момент укладення договору;
• контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір;
• ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника;
• дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного Кодексу України.

За висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського  суду у складі Верховного Суду  від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21(925/111/22) для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі. Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство – збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами Цивільного   кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів. 

У Постановах Верховного Суду  від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20),  від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21)  викладена правова позиція, що у разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає.

Розглянемо проблеми визнання недійсними фраудаторних правочинів саме через призму завдань у конкурсному процесі.

Практика розгляду спорів про визнання недійсними  фраудаторних правочинів у справах про банкрутство свідчить про те, що в якості способу ухилення від виконання зобов’язань  боржники укладають договори купівлі-продажу,  поставки, відступлення права вимоги, поворотньої фінансової допомоги та інші.

Під час кваліфікації зазначених правочинів постають питання розмежування  (поєднання) фраудаторних  та інших правочинів, які згідно із  законом можуть бути визнані недійсними.

Підстави для визнання недійсними договорів окреслені у Цивільному та Господарському кодексах України. Спеціальні підстави визнання недійсними договорів боржника у справах про банкрутство  визначені  за Кодексом України з процедур банкрутства.

Слід відзначити, що за положеннями статті 7 КУзПБ господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність) у межах цієї справи вирішує

• всі майнові спори, стороною в яких є боржник;
• спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна;
• спори про визнання недійсними результатів аукціону;
• спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником;
• спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості та інші.

У частинах 1, 2 статті 42 КУзПБ передбачено що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному  статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

• боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
• боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
• боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
• боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
• боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

• боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
• боржник уклав договір із заінтересованою особою;
• боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже  виокремлюється  групи підстав   визнання недійсними правочинів у справах про банкрутство:

• за Цивільним Кодексом України
• за Господарським Кодексом України
• за Кодексом України з процедур банкрутства
• фраудаторні (загальна норма Цивільного кодексу).

Професор Беляневич О.А. зазначає, що правильне застосування конструкції фраудаторного правочину у справах про банкрутство має сприяти ефективній консолідації ліквідаційної маси боржника та задоволенню вимог кредиторів на засадах конкурсного процесу. Для цього необхідним є розмежування фраудаторних правочинів та правочинів боржника, які вчинені у підозрілий період, а також фіктивних правочинів.

У постанові Великої Палати  Верховного Суду від 03.07.2019  у справі № 369/11268/16-ц вказано, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 Цивільного Кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статті 234 Цивільного Кодексу України (фіктивний), так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного Кодексу України (такий, що порушує публічний порядок).

Слід підтримати думку вченої про те, що з кваліфікацією фіктивного правочину або правочину, що порушує публічний порядок, як видів фраудаторного не можна погодитися, оскільки в Цивільному Кодексі закріплено підстави їхньої недійсності та правові наслідки, в той час, як оцінка фраудаторного правочину знаходиться в площині  принципу добросовісності і заборони зловживання правом.

У Постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) проведено розмежування кваліфікації фіктивних та фраудаторних правочинів та викладено висновок, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу  України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного Кодексу  України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного Кодексу України.

Що ж до можливості кваліфікації усіх договорів боржника, що можуть бути визнані недійсними на підставі статті 42 КУзПБ саме як фраудаторних. На перший погляд це не узгоджується із змістом статті 42 КУзПБ, яка встановлює спеціальні підстави недійсності правочинів боржника. Разом з цим бачимо, що деякі  види договорів включені до цієї статті  схожі за підставами із фраудаторними. Тому виникає питання можливості подвійної кваліфікацї правочинів боржника, які  підлягають визнанню недійсним на підставі статті 42 КУзПБ, як і фраудаторного.

Практика свідчить про те, що позови про визнання недійсними договорів у справах про банкрутство подаються із вказівкою комплексу підстав, до складу яких включаються і фраудаторність і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства, і норми Цивільного і Господарського кодексів України, що значно ускладнює їх  кваліфікацію.

У справі №916/1101/21 (916/707/23)  судом визнані недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки та витребувано з чужого незаконного володіння майно оскільки за визначеними в своїй сукупності критеріями  встановлені ознаки фраудаторності оспорюваного договору, що підтверджується наступним: 1) оспорювані правочини укладені у "підозрілий період" - в межах 3 років до відкриття  провадження у справі про банкрутство; 2)  на момент вчинення оспорюваних договорів у боржника існували грошові зобов`язання, зокрема, перед позивачем; 3) оспорювані правочини порушили права кредитора; 4)  боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових. Встановлено, що договори були вчинені з метою зменшення активів боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування на невигідних для боржника умовах. Відповідно до приписів статті 42 КУзПБ  це поставило під сумнів справедливе задоволення вимог кредитора у справі про банкрутство.

У постанові від 18.12.2024  №916/379/23  Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, що у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Очевидною  є  необхідність формування позиції щодо можливості застосування подвійної кваліфікації договору з поєднанням загальної норми Цивільного Кодексу України щодо неприпустимості зловживання правом (фраудаторності) та спеціальних норм Цивільного, Господарського кодексів України та Кодексу України з процедур банкрутства  або заборони такого поєднання, оскільки підстави недійсності та наслідки різні.

Щодо наслідків  визнання договору недійсним, як  критерію ефективності застосування даного правового засобу в процедурі банкрутства.

Ефективним  вказаний засіб є у випадку не тільки визнання недійсним договору, а і повернення майна боржнику задля задоволення за його рахунок  вимог кредиторів.

Тому постає проблематика наступного рівня  - визначення порядку застосування наслідків визнання недійсним фраудаторного правочину, повернення майна.

Як правило у позовах ці наслідки визначаються у загальному порядку за Цивільним кодексом.

Так у справі №916/1101/21 (916/707/23)  майно витребувано  на користь законного власника боржника за заявою ліквідатора банкрута  внаслідок визнання судом недійсними договорів купівлі-продажу цього майна, незважаючи на те, що згодом відчужено на користь іншого відповідача,  підтвердження вибуття  з володіння боржника земельних ділянок поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвели правочини, які судом визнані недійсними та ці правочини в силу ст. 216 ЦК України не створюють правових наслідків з дня їх вчинення, в тому і числі й переходу права власності.  У рішенні  застосовано статті 387 та 388 Цивільного кодексу та позицію Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, щодо пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна за цими нормами.         

Питання  порядку застосування наслідків фраудаторних правочинів  отримало розвиток у постанові  Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду  від 22.05. 2024  у  cправі №  924/408/21 (924/287/23) щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного Кодексу України при витребуванні майна у добросовісного набувача.

У постанові зазначається, що визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України. Без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.

Вказана позиція свідчить про неоднозначність підходів до питання застосування наслідків визнання недійсними  фраудаторних правочинів, що ще раз свідчить про необхідність законодачого врегулювання і термінології і порядку застосування наслідків недійсності правочинів.

Отже, поняття та ознаки фраудаторного правочину на сьогодняшній день чітко не сформовані та не закріплені в нормативно-правових актах України, що призводить до різних підходів у їх тлумаченні, судовій практиці  розгляду спорів про визнання їх недійсними та застосуванні наслідків недійсності.

Як свідчить судова практика та наукові дослідження при розгляді  питань недійсності фраудаторних  правочинів  для їх кваліфікації слід досліджувати обставини:

• хто саме звертається із позовом;
• час укладення договору (наявність невиконаних зобов’язань перед кредиторами);
• недобросовісності поведінки боржника;
• наміру завдання шкоди правам іншої особи;
• хто контрагент, з яким укладено договір;
• наявності заподіяної шкоди як наслідку укладення правочину;
• зловживання правом особою;
• те, що правочин не може одночасно бути і фіктивним, і мати ознаки фраудаторності;
• розмежування визнання недійсним договору за  підставами, визначеними Цивільним кодексом, спеціальними підставами передбаченими  КУзПБ та  підставами  фраудаторності правочину, оскільки вони мають різну правову природу,   порядок доказування, наслідки та можливість  подвійної кваліфікації.

Зазначимо, внесені  зміни до Кодексу України з процедур банкрутства в частині  розширення кола зацікавлених кредиторів  щодо боржника та обмеження права  на голосування вирішальним голосами на зборах кредиторів, тому очікуємо на зменшення  таких угод, оскільки  значна їх частина укладалась з цими кредиторами  з намаганням впливу на процедуру банкрутства.

Розгляд заяв про визнання недійсними фраудаторних та інших правочинів боржника за умови належного правового регулювання спрятиме захисту прав добросовісних кредиторів та стабілізації фінансових відносин в краіні.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.