Cтаття 369-2 КК: Верховний Суд конкретизував, хто є суб’єктом злочину

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка, на думку того, хто надає неправомірну вигоду, здатна реально вплинути на особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Дефініція поняття «особа, уповноважена на виконання функцій держави», що містилася у примітці ст. 369-2 КК з вказівкою на Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який втратив чинність, має тлумачитися з урахуванням того, що особа, яка надає неправомірну вигоду особи, повинна безсумнівно усвідомлювати належність її до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на її правовий статус і повноваження. Слідчий безсумнівно належить до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зважаючи на його правовий статус. Таких висновків дійшла Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду при розгляді справи № 554/5090/16-к.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.

ОСОБА_1, будучи співробітником поліції, з метою одержання неправомірної вигоди, діючи умисно, вимагала у ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 400 дол. США для себе за вплив на прийняття рішення слідчим ОСОБА_10 щодо активізації розслідування кримінального провадження, проведення допиту особи, на яку вказувала ОСОБА_2, та проведення інших необхідних слідчих і процесуальних дій.

Апеляційний суд залишив вказаний вирок без зміни.

Підстави розгляду кримінального провадження ОП: колегія суддів, передавши провадження на розгляд ОП, вважала за необхідне відійти від правової позиції, викладеної в постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС від 03.06.2020 (справа № 722/28/17, провадження № 51-302км20), згідно з якою особа може бути визнана винуватою та її дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 369-2 КК, якщо на час вчинення інкримінованого діяння примітка цієї статті відсилала до положень Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», які на той час втратили чинність. На переконання колегії суддів, така правова позиція суперечить принципу правової визначеності та ґрунтується на помилковому висновку про те, що примітка має підпорядковану роль у ході з’ясування змісту понять, які вживаються в диспозиції. Натомість вважала, що примітка містить у собі невід’ємну частину кримінально-правової норми, передбаченої ч. 2 ст. 369-2 КК, є її невіддільною складовою, що в сукупності з диспозицією визначає обсяг і зміст єдиної і неподільної кримінально-правової норми, передбаченої цією частиною, а визначений у примітці перелік осіб не підлягає довільному тлумаченню.

Обґрунтування позиції ОП: безпосередньо у тексті ст. 369-2 КК відсутні приписи, що визначають ознаки суб’єкта цього злочину.

Отже, висновок про те, чи є суб’єкт зазначеного злочину загальним або спеціальним, обумовлений системними зв’язками кримінально-правових норм, передбачених як ст. 369-2 КК, так й іншими статтями КК, де законодавець визначає зміст ознак відповідних злочинів. У ч. 2 ст. 369-2 КК у тому ж значенні, що і в примітці ст. 354 КК, застосовуються поняття «пропозиція і обіцянка неправомірної вигоди» як форм зовнішнього виявлення суспільно небезпечного діяння. Водночас щодо визначення ознак суб’єкта злочину і кінцевого адресата протиправного впливу норма, викладена в ч. 2 ст. 369-2 КК, є спеціальною стосовно норм, викладених у статтях 354, 368, 368-3, 368-4 КК (включаючи примітки до них) зазначеного Кодексу. Ознаки цього злочину визначаються виключно з огляду на сутність та системні зв’язки зазначеної кримінально-правової норми з іншими наведеними нормами.

Джерелом протиправного впливу, що визначений ч. 2 ст. 369-2 КК, є особа, яка приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропонує чи обіцяє (погоджується) здійснити вплив за надання такої вигоди.

Оскільки диспозиція ч. 2 ст. 369-2 КК текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, ОП виходить із того, що поняттям впливу охоплюється, в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо. У контексті визначення ознак, передбаченого цією нормою складу злочину, зміст поняття «вплив» законодавець жодним чином не обмежує лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину.

Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв’язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою.

Отже, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Щодо значення для кваліфікації за ч. 2 ст. 369-2 КК редакції закону України про кримінальну відповідальність, де пункти 1–3 ч. 1 ст. 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», до яких відсилає примітка ст. 369-2 КК у редакції Закону України № 770-VIII від 10.11.2015, втратили чинність у зв’язку з набранням чинності та введенням у дію Закону «Про запобігання корупції». Примітка ст. 369-2 КК є її невіддільною частиною, яка визначає обсяг і зміст понять у кримінально-правових нормах, передбачених цією статтею, і за умови, що її зміст відсилає до чинного Закону, визначений там перелік осіб не підлягає довільному тлумаченню, відмінному від його приписів. Сама наявність у чинній редакції ст. 369-2 КК примітки унеможливлює відмінне від застосованого в ній законодавчого визначення з’ясування кола осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Лише за відсутності змістовної складової примітки ст. 369-2 КК через посилання на нечинний на момент вчинення злочину Закон правозастосовник має підстави вважати оціночним поняття «особа, уповноважена на виконання функцій держави» і встановлювати його зміст за правилами тлумачення. У примітці ст. 369-2 КК з 26.04.2015 по 20.03.2020 стосовно визначення осіб, уповноважених на виконання функцій держави, містилось посилання на пункти 1–3 ч. 1 ст. 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», який втратив чинність з 26.04.2015 року.

Водночас наявне у цій примітці посилання на Закон, що втратив чинність, не дає підстав для тверджень про втрату чинності в цей період у цілому ст. 369-2 КК.

Формування законодавства є сферою діяльності виключно законодавця, який своє ставлення до змісту кримінально-правової заборони та ознак злочинів, передбачених ст. 369-2 КК, недвозначно виявив, унісши до неї зміни Законом України від 04.03.2020 № 524-IX, згідно з яким розширив коло кінцевих адресатів зловживання впливом та посилив покарання за нього. Зміст ані закону України про кримінальну відповідальність, ані законів, до яких він відсилає для встановлення змісту та обсягу окремих понять, що визначають ознаки складу злочину в ч. 2 ст. 369-2 КК, не містять вказівок на наміри законодавчого органу пом’якшити закон через декриміналізацію (хоча б часткову) передбачених там діянь або через встановлення менш суворого виду чи розміру покарання. ОП враховує, що втрата чинності Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» була обумовлена саме ухваленням нового спеціального закону – Закону «Про запобігання корупції», який так само, як і попередній, відносить слідчих до осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

ОП у цьому кримінальному провадженні не вбачає підстав для відступу від правової позиції щодо застосування ч. 2 ст. 369-2 КК, викладеної в постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС від 03.06.2020. Отже, з урахуванням того, що зміст указаного поняття в контексті цієї статті може бути визначений і без звернення до тексту примітки, з’ясування обсягу і змісту поняття, переданого в диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК терміном «особою, уповноваженою на виконання функцій держави», ОП здійснює шляхом застосування вузького підходу до тлумачення.

Належність слідчих до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на їх правовий статус і повноваження не може викликати сумнівів не тільки у фахових юристів, але й будь-якої іншої особи. ОП доходить висновку, що в цьому кримінальному провадженні застосування ч. 2 ст. 369-2 КК не вийшло за межі вузького тлумачення поняття «особи, уповноваженої на виконання функцій держави», не ґрунтувалося на застосуванні аналогії закону, оскільки зміст диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК був достатньо ясним і передбачуваним для ОСОБА_1, який як працівник правоохоронного органу не міг не усвідомлювати, що одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення слідчим є суспільно небезпечним кримінально караним діянням.

Висновок щодо застосування ст. 369-2 КК: Суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, є будь-яка фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності на момент його вчинення, яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

За відсутності змістовної складової примітки ст. 369-2 КК через посилання в ній на пункти 1–3 ч. 1 ст. 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», що втратив чинність на момент вчинення злочину, правозастосовник має підстави вважати поняття «особа, уповноважена на виконання функцій держави» оціночним і встановлювати його зміст за правилами вузького підходу до тлумачення, де належність слідчих до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на їх правовий статус і повноваження не викликає сумнівів.

Також «Судово-юридична газета» писала, коли участь понятих при огляді місця події не є обов’язковою.

Додамо про крадіжку майна з кімнати, до якої в орендаря не було доступу: позиція ККС ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.