Державна реєстрація права власності не є безспірним підтвердженням наявності особи такого права: КГС ВС

Реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 911/2147/19.

Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1  статті 183 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Необхідність реєстрації прав на нерухоме майно, яке передане до статутного капіталу, встановлена частиною 4  статті 334 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у набувача права на нерухомість, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності СФГ на об`єкти нерухомого майна та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності СФГ на об`єкти нерухомого майна. Підставою позову зазначено те, що об`єкти нерухомого майна були власністю позивача, оскільки позивач набув право власності на спірне майно шляхом його передачі у статутний капітал.  

Верховний Суд нагадав, що об`єктом судового захисту може бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Тому саме порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19).

Судами попередніх інстанцій у справі № 911/2147/19 встановлено, що надані позивачем акти, заяви, висновок експерта, а також виписки по рахунку в силу частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України не є доказами перебування вказаного майна у статутному капіталі позивача та не підтверджують належність йому на праві власності майна, реєстраційні дії щодо якого оскаржуються позивачем у межах даного провадження.

Відтак, установивши відсутність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суди правомірно ухвалили рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з викладеним колегією суддів не можуть бути взяті до уваги доводи скаржника про невірне застосування судами положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

 Крім того, суд вказав на відсутність у позивача доказів, які могли би підтверджувати будівництво останнім овочесховища на базі спірного майна, зокрема, зазначено, що такими доказами відповідно до положень законодавства могли би бути Декларація про готовність об`єкта до експлуатації або Свідоцтво про право власності чи Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін,

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що систематична несплата орендної плати за землю є підставою для розірвання договору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.