Голові Верховної Ради України
Рибаку В.В.
Народним депутатам України
Шановний Володимире Васильовичу,
шановні народні депутати України!
Засвідчуючи свою глибоку повагу до єдиного органу законодавчої влади в Україні та членів парламенту, як очільник найвищого судового органу нашої держави та представник суддівського корпусу звертаюся до вас із метою привернення уваги до суспільно значимого питання, вирішення якого, безумовно, назріло.
Політичне життя нашої держави останніми місяцями перебуває під увагою міжнародної спільноти та українського суспільства. Зусилля всіх державних інституцій, зокрема й Верховної Ради України, спрямовані передусім на пошук шляхів розв’язання конфліктних ситуацій.
У вирішенні конфліктів, що виникають у суспільному середовищі, зрозуміло, беруть участь суди як органи, які за Конституцією України мають виняткові повноваження здійснювати правосуддя. Можу з упевненістю заявити, що суддівська спільнота свідома свого обов’язку та суспільної відповідальності брати участь у розв’язанні кризи в суворій відповідності з приписами законодавства.
У цьому контексті особливої державницької ваги набуває питання забезпечення та практичної реалізації конституційних гарантій незалежності суддів – суб’єктів, що здійснюють правосуддя на професійній основі.
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю згідно з Конституцією України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а захист прав людини неможливий без гарантій здійснення правосуддя незалежним судом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, що займає центральне місце в системі міжнародних нормативних актів, покликаних своїм існуванням та практичним застосуванням утверджувати глобальні цінності демократичного суспільства, основоположним елементом права на справедливий суд визначає саме незалежність суду.
Маю зауважити, що в нашій державі зберігаються негативні тенденції до застосування різних форм тиску та незаконного впливу на суддів з цілком очевидною метою – схилити суд до прийняття бажаного для певного суб’єкта судового рішення чи то в економічному, чи то в політичному питанні.
Занепокоєння викликає той факт, що останнім часом тиск здійснюється у формі організації та проведення гучних масових заходів: пікетів, зборів, мітингів, походів, демонстрацій, які проводяться в безпосередній близькості до будівель судів або й у приміщеннях судів.
Зазначені заходи самі по собі можуть видаватися законними, адже є формою реалізації права громадян на мирні зібрання, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Проте, якщо такі заходи використовуються з метою дестабілізації роботи суду як інституції, впливу на психологічний стан судді, який розглядає певну справу, створення судді перешкод у веденні судового процесу, то вони, безумовно, порушують гарантії незалежності судді й унеможливлюють здійснення правосуддя на засадах законності та верховенства права.
Останнім часом випадки тиску на суддів почастішали, більше того, набули загрозливих для існування демократичного суспільства масштабів: відверта неповага до статусу судді, суб’єктивне й однобоке, а іноді з ознаками правового нігілізму коментування змісту прийнятих суддями рішень, збирання, зберігання, використання та поширення інформації про суддів з метою завдання шкоди їх авторитету, психологічний тиск, образи, залякування й публічні погрози, зокрема, щодо застосування фізичного насильства до суддів і членів їх сімей у зв’язку зі здійсненням суддями правосуддя. Такі дії поступово укорінюються у свідомості громадян як норма поведінки.
Погіршують ситуацію й публічні висловлювання деяких політиків, які свідомо чи необдумано, але завжди відверто демонструють власну неповагу до суду та суддів, нехтуючи конституційними принципами незалежності й недоторканності суддів. Окремі засоби масової інформації також однобоко та суб’єктивно висвітлюють роботу судів, що негативно впливає на суспільну правосвідомість.
Особливий статус суддів не дає їм змоги вступати у відкриту полеміку, захищаючись від погроз і звинувачень. Тим часом концентрація негативних впливів на суддівську спільноту зростає. Останній трагічний випадок – збройний напад на суддю Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Олександра Лободенка, що призвів до смерті останнього, – у черговий раз сколихнув суспільство, адже однією з основних версій нападу на суддю правоохоронні органи розглядають його професійну діяльність.
Комплекс негативних для суддівського середовища явищ спонукає мене, Голову Верховного Суду України, але передусім суддю, звернутися з цим відкритим листом до законодавчого органу нашої держави та окремо до кожного народного депутата України, незалежно від партійної приналежності чи особистих поглядів на якість здійснення судочинства судами України, з метою привернення уваги членів парламенту до загрози порушення конституційного принципу незалежності суду.
Загалом неприпустимою для демократичної правової держави є відсутність належної реакції на прояви будь-якого тиску на суддів. Зростання тиску на суддів, тим більше фізична розправа, вбивство судді у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, – той тривожний сигнал, що, очевидно, свідчить про недостатній рівень гарантій безпеки суддів, необхідність пошуку дієвих механізмів їх захисту та термінового вирішення питання про вдосконалення законодавства в цьому напрямі.
Захист судді від тиску чи незаконного впливу в будь-яких формах повинен гарантуватися передусім на законодавчому рівні, а механізми захисту повинні бути ефективними з точки зору їх практичної реалізації.
Повинен привернути особливу увагу до того, що міжнародні стандарти формування та функціонування судових органів і статусу суддів, Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи визначають, що безпека суддів має належним чином гарантуватися законом, захист прав та інтересів суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя є невід’ємною складовою принципу незалежності суду.
Тож наголошу, що, посилюючи гарантії захисту прав і безпеки суддів, держава не лише захищає життя та здоров’я суддів як фізичних осіб, а прагне утвердити одну з основних підвалин демократичного суспільства – функціонування незалежного суду.
Неодмінна умова забезпечення незалежності судді – його захист. Суддя буде незалежним, якщо він об’єктивно матиме можливість використовувати максимально повний комплекс законних превентивних засобів для захисту себе та близьких йому осіб.
Саме внаслідок захищеності суддя матиме волю та стійкість протистояти тиску, якщо такий і буде.
Будь-який незаконний вплив на суддю, погрози, психологічний тиск, вияв неповаги до судді чи фізична розправа, не кажучи вже про вбивство, формально спрямований на суддю як на людину, але за своєю правовою природою є нічим іншим, як прямим порушенням конституційного принципу незалежності суду, що явно нівелює одну з основних демократичних цінностей України як правової держави.
На жаль, змушений погодитися, що суддівське середовище, як і в цілому суспільство, неоднорідне, тому, звичайно, мають місце окремі негативні явища та випадки порушення суддями своїх обов’язків і присяги. Це негативно позначається на довірі громадян до суду. Але такі прояви комплексно, послідовно та активно викорінюють самі судді, голови судів і державні органи, створені в системі судоустрою, – Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада юстиції, законні повноваження яких передбачають перевірку звернень щодо неналежної поведінки суддів чи порушення ними присяги.
Упевнений, що з часом суддівська спільнота переможе та подолає негатив, позбавившись у законний спосіб недостойних звання судді представників професії, але й сьогодні переважна більшість суддівського корпусу – професіонали, які з честю несуть тягар суддівських обов’язків і суспільної відповідальності за прийняті рішення.
Ми, судді, свідомі того, що формування довіри суспільства до суду як державної інституції та до судової влади загалом є кропіткою працею і безпосередньо залежить від якості виконання нами своїх обов’язків, від наших оперативності, виваженості, стриманості, розсудливості, а часом, і життєвої мудрості, від рівня наших знань і уміння поєднувати при ухваленні рішень принципи законності, справедливості та верховенства права.
Судді готові своєю професійною діяльністю зі здійснення правосуддя утверджувати Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, але закономірно очікують від законодавчої гілки влади забезпечення відповідного рівня гарантій для здійснення правосуддя.
12 лютого 2014 року Президент України доручив Кабінету Міністрів України супроводження у Верховній Раді України проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій безпеки суддів і членів їх сімей. 13 лютого 2014 року у Верховній Раді України зареєстровано відповідний законопроект під № 4135.
Вказана законодавча ініціатива заслуговує на підтримку, адже актуальність законодавчого посилення окремих гарантій незалежності суддів назріла. Ми очікуємо розгляду законопроекту № 4135 та прийняття пропонованого закону в найближчий час.
Законодавчий захист безпеки суддів та членів їх сімей стане дієвим механізмом реалізації державою гарантій незалежності суддів. Цих гарантій потребують і судді, і суспільство та держава загалом. Адже кожен громадянин нашої держави, звертаючись до суду, повинен бути впевнений, що його звернення розгляне професіонал-суддя, справедливий і незалежний.
Закликаю парламентарів відкинути політичні амбіції, абстрагуватися від особистих уподобань чи антипатій і усвідомити, що законодавче посилення захисту прав та безпеки суддів і членів їх сімей – цілковито аполітичне за своєю суттю питання, оскільки незалежність суду при здійсненні правосуддя рівною мірою важлива як для суспільства, так і для кожного окремого громадянина, а отже, і для всіх без винятку представників політичних партій та сил у парламенті чи позапартійних депутатів.
Прийняття закону про посилення гарантій незалежності суддів яскраво проілюструє чітку, послідовну та відповідальну громадянську позицію народних обранців і підтвердить готовність усіх органів державної влади співпрацювати для досягнення єдиної мети – утвердження в Україні глобальних цінностей демократичного суспільства.