Как дерибанили государственную агрофирму «Квіти України» и при чем здесь вице-премьер Кубраков и НАБУ

Противодействие коррупции в Украине очевидно приобретает искривленные формы. Это проявляется, в частности, в использовании антикоррупционных органов в политических целях и для борьбы с бизнес-конкурентами. Имеется также искусственное предоставление определенным делам широкой огласки для того, чтобы отвлечь общественное внимание от действительно большой коррупции. Для борьбы с которой либо не хватает потуг (как это было, например, с расследованием «черной бухгалтерии» Партии регионов, которое могло взорвать основы отечественной политической коррупции, а завершилось пшиком), или когда масштабную коррупцию хотят прикрыть за счет других специально организованных и распиаренных дел. Об этом на примере дела рассказывает в своем материале издание «Ракурс».

Як зазначає видання, 21 листопада минулого року країну сколихнула чергова резонансна антикорупційна подія: НАБУ цього дня  затримало та повідомило про підозру у наданні неправомірної вигоди відразу трьох непересічних суб’єктів – двох народних депутатів та столичного забудовника.

Особливу значущість цій події надало те, що неправомірна вигода пропонувалася/надавалася державним керівникам найвищого рівня – віце-прем’єр міністру з відновлення України – міністру розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександру Кубракову та голові Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафі Найєму. Політико-правова пікантність цієї події полягала також у тому, що вказані високопосадовці не лише відмовилися від пропонованих хабарів, а й виступили викривачами та активно сприяли антикорупційним органам у документуванні дій осіб, які посягнули на їхню доброчесність.

Водночас до цієї непересічної події відразу виникло багато запитань, яких ставало ще більше, коли інформаційний бум став вщухати і почали з’являтися подробиці цих резонансних справ.

Як не дивно, але з часом пріоритетна суспільна увага почала концентруватися не на справах політиків найвищого рівня – народних депутатів Сергія Лабазюка та Андрія Одарченка, а на справі підприємця-забудовника Сергія Копистири. НАБУ і САП інкримінували йому пропонування/надання віце-прем'єру-міністру Кубракову неправомірної вигоди у вигляді нерухомості у новобудовах, зведених на землях очолюваного ним міністерства.

Йшлося про землі Державної агрофірми «Квіти України», що перебували у віданні Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон). Саме на них, за версією НАБУ та САП, наближені до забудовника Копистири структури планували звести житлово-соціальний комплекс. У грудні 2022 року підрядкове міністерству ДП «Укркомунобслуговування» уклало із ТОВ «Сітігазсервіс» договір про реконструкцію та будівництво на земельній ділянці площею 11,5 га відповідного житлово-соціального комплексу.

За версією НАБУ та САП, неправомірна вигода пропонувалася Олександру Кубракову забудовником за залишення у силі укладеної з товариством угоди щодо будівництва житлового комплексу та сприяння отриманню необхідних дозвільних документів.

Складалось стійке враження, що НАБУ спеціально докладало зусиль для привернення суспільної уваги саме до цієї справи. Воно не лише періодично видавало інформаційні повідомлення у відповідній конотації, але й поступово розширювало свою процесуальну діяльність у цій справі.

Саме у пік боротьби за крісло керівника міністерства інфраструктури (у яке, за повідомленнями ЗМІ, замість Олександра Кубракова мав повернутися Олексій Чернишов) НАБУ активно почало «йти» у бік старого-нового міністра Чернишова. Зовні це виглядало як намагання з використанням процесуальних можливостей, з одного боку, не допустити його повернення на цю посаду, з другого – зберегти на ній та взагалі на вершині політичної влади Кубракова. Подейкують, що до цього процесу підключився «австрійський» газовик-важковаговик Дмитро Фірташ, інтереси якого «зрізались» з діяльністю Чернишова на посаді керівника компанії «Нафтогаз України», пише «Ракурс».

В унісон НАБУ та САП бурхливу діяльність на цьому напрямку розвинули наближені до антикорупційних структур громадські активісти та журналісти, які вочевидь були посвячені в оперативно-слідчі деталі цієї справи. Дійшло навіть до серйозного скандалу, пов’язаного з витоком та оприлюдненням конфіденційної інформації щодо проведення/непроведення  обшуку у Чернишова, за наслідками якого НАБУ відкрило ще одне кримінальне провадження.

Підлив оливи у це інформаційне полум’я й сам Чернишов. Він пішов на прямий та доволі відвертий контакт із журналістами, заявивши, серед іншого, про одну дуже цікаву і надважливу обставину щодо земельної ділянки, яка фігурує у згаданій  справі. Ця обставина насправді проливає світло як на юридичні нюанси цієї справи, так і на мотивацію та спрямованість діяльності антикорупційних органів.

Чернишов заявив, що до нього Мінрегіон втратив майже три чверті землі, на якій розташовувалась державна агрофірма «Квіти України». Цю землю поступово захоплювали та «освоювали» великі забудовники. Під час перебування його на посаді міністра Мінрегіону вдалося повернути у державну власність рештки цієї державної землі і в держави з’явилась можливість використати її у своїх інтересах.

Така заява насправді істотно змінює суть справи. Адже, якщо виходити з державницьких позицій, то вістря усіх державних органів (не лише самого міністерства, але й НАБУ та САП) у першу чергу мало б бути спрямовано на рейдерів, які по шматках роздерибанили майже сто гектарів столичної землі, унаслідок чого державі нанесено величезні матеріальні збитки. Однак НАБУ та САП воліли не бачити цієї проблеми навіть попри те, що про це їм офіційно та публічно заявляли відповідні учасники кримінального провадження. Вочевидь, їхня зацікавленість полягала зовсім в іншому, бо своє розслідування вони спрямували у протилежний від рейдерів бік…

Сумна доля державної агрофірми «Квіти України»

Була колись у Києві квітуча Державна агрофірма «Квіти України». У повному розумінні слова «квітуча» – за предметом та масштабом діяльності. А ще – єдина та унікальна у своєму профілі та спеціалізації, з потужною матеріально-технічною базою, генетичним та репродуктивним матеріалом унікальних зразків квітів, а також земельним банком дороговартісної землі площею понад 150 га у Подільському районі міста Києва на вул. Тираспольська, 43.

Орієнтовна ринкова вартість тільки земельного фонду вказаного державного підприємства перевищувала півмільярда доларів США – це без врахування унікальної матеріально-технічної бази повного циклу виробництва та новітнього цілісного майнового комплексу.

Як відомо, наприкінці 90-х – початку 2000-х  левову частину продуктивно працюючих державних підприємств спіткала сумна доля – вони спочатку занепадали (об’єктивно чи спеціально доводились до банкрутства), а потім за безцінь чи взагалі задарма потрапляли у спритні руки. У результаті – держава втрачала колосальні активи, а спритники за її рахунок водночас ставали скоробагатьками.

Не обминула подібна доля й Державну агрофірму «Квіти України».

Так сталося, що у 2004 році за тією ж адресою, де знаходиться державна «Агрофірма «Квіти України» (м. Київ, вул. Тираспольська, 43), було засновано Приватне акціонерне товариство з абсолютно ідентичною назвою – «Агрофірма «Квіти України» – з основним видом діяльності «вирощування інших однорічних та дворічних культур». Кінцевим беніфеціаром цього АТ значився Хмельницький Василь Іванович.

Василь Хмельницький – відомий бізнесмен та політик, народний депутат України п’яти скликань. Він не був помічений у масовому вирощуванні квітів, але мав великий інтерес до будівельного бізнесу як мажоритарний акціонер однієї з найбільших українських будівельних компаній UDP, що здійснювала масштабні інфраструктурні проекти, зокрема, житлові комплекси у Києві «Новопечерські Липки», «Бульвар фонтанів», «Паркове місто», RiverStone, ТРЦ Ocean Plaza. Реалізацію останнього проекту (ТРЦ Ocean Plaza) ЗМІ приписують  Хмельницькому у тандемі із російським мільярдером Аркадієм Ротенбергом (другом дитинства російського диктатора Путіна, компанії якого, зокрема, виступали генпідрядником будівництва Керченського мосту).

Так склалося, що відразу після створення приватної агрофірми «Квіти України» із цілісним майновим комплексом та землею державної агрофірми «Квіти України» почали відбуватися усілякі метаморфози.

Внаслідок «ефективного управління» цим державним підприємством відбулося поступове руйнування унікального цілісного майнового комплексу. Потім з власності та управління державного правонаступника – Міністерства житлово-комунального господарства… зник оригінал акту на землю. Далі рішеннями Київської міської ради, яка не мала жодного юридичного стосунку до цих земель (бо це землі державної, а не комунальної власності), було скасовано право власності держави на землю державної «Агрофірми «Квіти України».

У  2004 році частину її земель вивели зі сфери державного управління шляхом зміни функціонального та цільового призначення – із земель сільськогосподарського призначення на землі багатоповерхової житлової забудови. Потім були укладені договори оренди земельних ділянок з відповідними приватними структурами (зокрема, договір від 29.04.2005 № 85-6-00198).

У 2008 році унікальний комплекс державної «Агрофірми «Квіти України» разом із усім земельним активом було передано в довгострокову (на 10 років) оренду приватній «Агрофірмі «Квіти України». Як стверджують знавці «освоєння» столичної власності, це відбулося не без участі та сприяння поціновувача тепличного господарства та тодішнього голови Шевченківської райдержадміністрації м. Києва Віктора Пилипишина. Відбувся такий собі  юридично-комерційний ґешефт – розташований на «золотій» столичній землі майновий комплекс від однієї фірми «Квіти України» перейшов у використання до іншої фірми «Квіти України». Нюанс полягав лише у тому, що одна фірма – державна, а інша – приватна.

14 жовтня 2013 року Департамент містобудування та архітектури КМДА всупереч затвердженому Генеральному плану міста Києва (за таким планом – це землі сільськогосподарського призначення), але з посиланням на спеціально для цього ухвалені рішення Київради видав ТОВ «МЖК «Оболонь» та КП «Спецжитлофонд» (участь цього КП звільняла від сплати орендних платежів). Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Тираспольська 43, у Подільському районі міста Києва під будівництво 16-ти поверхового житлового комплексу, площею більше ніж 263 тис. кв.м. (№18254/0/12/009-13). Це при тому, що ця ділянка ніколи не належала та не належить до комунальної власності.

Фактично у 2015-2021 роках за вказаною адресою були побудовані та введенні в експлуатацію десяток 25- поверхових комерційних житлових об’єктів площею більше як 500 тис. кв. м.

Натомість з реалізації цього проекту держава Україна (в особі Мінрегіону, як правонаступника і власника земельних ділянок, та Державної «Агрофірми «Квіти України») не отримала жодного квадратного метра житла чи іншої нерухомості. Тобто внаслідок такого «ефективного управління» державною власністю та її використання приватною структурою держава отримала рівно нуль.

Нуль – це якщо дивитися на результат прямолінійно. А за певними експертними оцінками, станом на 2018 рік чистий збиток державі від такого використання державного майна становив приблизно 1,3 мільярди гривень.

Орендарю сподобалось орендувати

Враховуючи такі негативні для держави результати оренди державного майна, Мінрегіон (попри незрозуміло лояльне ставлення до орендаря з боку Фонду держмайна) не вважав за доцільне продовжувати дію договору оренди з вказаною приватною фірмою. Він виступив за повернення об’єкта оренди у державну власність у встановленому законом порядку.

Але фірма, яка у статутних документах основним видом своєї діяльності визначила «вирощування інших однорічних та дворічних культур», вирішила так просто не припиняти своєї «неосновної діяльності» – будівництва комерційного житла на землях орендованого державного майнового комплексу.

У 2018 році за перевіреною на практиці схемою (забудовники її називають «туалетною») на державній земельній ділянці по вул. Тираспольська 43 у Подільському районі міста Києва було зареєстровано три приватні об’єкти площею по декілька квадратних метрів (розміром якраз з туалет). На цій підставі вдало вибраний землевпорядник вніс цю земельну ділянку до державного земельного кадастру як таку, що належить до земель запасу населеного пункту та без визначеного типу власності.

Це було підготовкою до наступного етапу –  поновлення (переукладення) договору оренди з  по вул. Тираспольська, 43. Після чого приватна фірма як власник і орендар нерухомого майна знову набувала відповідні права на земельну ділянку.

З цією метою вона звернулась до регіонального відділення Фонду держмайна та Мінрегіону з листами щодо переукладення договору оренди 2008 року – на тих же умовах і на той же строк (10 років). Але їй було відмовлено з посиланням на те, що, по-перше, чинне законодавство не передбачає підстав для продовження оренди єдиного майнового комплексу шляхом його переукладення без проведення аукціону, по-друге, Мінрегіон запланував використовувати обумовлений майновий комплекс для власних потреб.

Тоді колишній орендар вирішив взагалі обійти орендодавця та діяти по іншому – продовжити (переукласти) договір оренди за рішенням суду. І подав позов до господарського суду м. Києва щодо визнання переукладеним договору оренди цілісного (єдиного) майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» № 4086ЦМК від 24.09.2008 року на тих же умовах ще на 10 років. Мінрегіон, як власник майна, заперечував проти цього позову і просив суд витребувати докази, шо підтверджують неможливість задоволення позову приватної фірми, яка у такий спосіб хоче «заволодіти» державним майновим комплексом та землею. Однак суд проігнорував аргументи Мінрегіону та повністю задовольним позов приватної агрофірми «Квіти України», постановивши визнати переукладеним договір оренди 2008 року у тій редакції, яку запропонувала ця фірма.

Натомість вищі судові інстанції визнали таке рішення господарського суду м. Києва незаконним, скасували його та постановили нове рішення – на користь держави.

Кажуть, що уже у 2020–2021 роках питаннями «протидії» продовження вказаного договору оренди (в інтересах приватної фірми) почали цікавитись певні співробітники НАБУ. А через певний час (у 2023 році) ця зацікавленість матеріалізувалась у кількох кримінальних справах, розслідування яких, вочевидь, цілком випадково збіглося з інтересами вказаної приватної фірми.

Після остаточного судового вердикту у вказаному спорі на користь держави Мінрегіон (який на той час очолював Олексій Чернишов) із залученням спеціалістів, експертів та юристів галузі забезпечив повернення у державну власність залишків цілісного майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» (того, що лишилися після «ефективного» його використання) та земельної ділянки під ним, а також трьох сусідніх земельних ділянок загальною площею 23 га. та оціночною вартістю більше 300 мільйонів гривень. Певно, саме про ці ділянки Чернишов й говорив у згаданому інтерв’ю.

У грудні 2022 року Мінрегіон провів відбір приватного інвестора для реалізації проекту реконструкції та будівництва соціального об’єкту по вул. Тираспольська, 43 у Подільському районі міста Києва. За результатами конкурентного відбору будо укладено договори між балансоутримувачем цілісного майнового комплексу та користувачем земельної ділянки (ДП «Укркомунобслуговування») та приватним інвестором ТОВ «Сітігазсервіс».

Важливим з точки зору державних інтересів положенням цих договорів було те, що вони передбачали передачу державі в особі Мінрегіону та вказаного ДП житлових об’єктів площею не менше ніж 5747 кв., м, або не менше ніж 144 квартири для осіб, які їх потребують за законом. При цьому земельна ділянка та нерухомість залишались у державній власності.

Погодьтесь: відмінність цих договорів від згаданого вище договору оренди – разюча! Якщо за попереднім договором десятирічної оренди державного цілісного майнового комплексу та земельної ділянки держава отримала нуль квартир та зазнала мільйонних збитків, то за новими договорами приватного інвестування у повернуте державне майно держава мала отримати понад 140 квартир.

Чиї інтереси відстоювало міністерство?

У грудні 2022 року Мінрегіон (який до цього очолював Олексій Чернишов) було приєднано до Мінінфраструктури. Так утворили нове мега міністерство – Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке очолив Олександр Кубраков, отримавши ще й статус віце-прем’єр-міністра з відновлення України.

Зміна керівника Мінрегіону спричинила не лише кадрові та організаційні зміни, але й, як виявилося згодом, зміни у ставленні до державної власності. Якщо попередній міністр виступив «збирачем» міністерської землі, то його наступник, схоже, став на бік тих, хто хотів цією землею поласувати задарма.

Парадоксально, але факт: за нового міністра почався новий судовий процес з того ж самого предмету – щодо повернутої за попереднього міністра під юридичний контроль держави земельної ділянки по вул. Тираспольська, 43 у Подільському районі міста Києва та розташованого на ній майнового комплексу.

Але найцікавішим було не те, що цей процес розпочали попри поставлену судом крапку у зазначеному спорі, а те, як кардинально змінялася позиція міністерства, яке  очолив Кубраков.

Так, Мінінфраструктури у дуже «творчий» спосіб,  за наявності остаточного рішення Верховного суду на користь держави, умудрилось програти вказаній приватній фірмі у суді першої інстанції новий господарський процес щодо поновлення договору оренди. Не поставивши при цьому до відома жодну із сторін за договором. Що скидалося на такий собі міжсобойчик за домовленістю із заздалегідь визначеним результатом.

Далі Мінінфраструктури в особі його керівництва ухилялось від подання апеляції на однозначно невигідне для держави та вочевидь протиправне рішення суду першої інстанції, за яким вказана приватна фірма фактично повторно отримувала у своє розпорядження державні майновий комплекс та землю. На тих же умовах, що розпоряджалася ними упродовж попередніх десяти років – з очевидною вигодою для себе та нульовим (мінусовим) результатом для держави. Судячи з усього, керівництву Мінінфраструктури було абсолютно байдуже, що за такого розвитку подій держава втрачає понад 140 квартир за договорами (грудень 2022 року) з новим приватним інвестором («Сітігазсервіс»). Видно, для нього інші ставки були значно вагомішими.

Дійшло до юридичного парадоксу: в судових засіданнях представник Мінінфраструктури, посилаючись на «недооформлення» переходу ДП «Укркомунобслуговування» до сфери управління новоствореного міністерства (Мінінфрастуктури), не могла визначитись із позицією щодо державного майна, переданого новоутвореному міністерству, його статусу та належності такого майна до державної власності. Така позиція представника Мінінфраструктури не могла йти врозріз із позицією керівництва Мінінфраструктури і вона однозначно була вигідна колишньому орендатору, який намагався за будь-яку ціну не випустити із своїх рук ласий шматок державної землі.

Примітною рисою позиції керівництва Мінінфраструктури у цьому питанні було також ухилення від прямого виконання обов’язків щодо постановлення на баланс майнового комплексу та земельних ділянок, які перейшли до нього у процесі реорганізації Мінрегіону, а також від проведення відповідних їх державних реєстрацій.

Багато ознак опосередковано, а то й прямо вказували на збіг інтересів очолюваного Кубраковим Мінінфраструктури та приватної агрофірми «Квіти України» щодо вирішення долі залишків цілісного майнового комплексу державної агрофірми «Квіти України» та землі, на якій він розташований.

Однак ініційована колишнім орендарем повторна господарська справа вищими судовими інстанціями з урахуванням позиції прокуратури міста Києва вдруге була вирішена на користь держави..

Частину другу читайте тут.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.