Возможность каждого посетить своего тяжелобольного близкого родственника или присутствовать на его погребении это составляющая конституционного права на неприкосновенность личной и семейной жизни, источником которой является достоинство человека, - КСУ

Возможность каждого посетить своего тяжелобольного близкого родственника или присутствовать на его погребении является составляющей конституционного права на неприкосновенность личной и семейной жизни, источником которой является достоинство человека. Об этом заявил Второй сенат Конституционного Суда Украины, который на пленарном заседании 20 декабря принял решение по делу по конституционной жалобе Лужинецкого Анатолия Александровича о соответствии Конституции Украины отдельных предписаний части первой статьи 111 Уголовно-исполнительного кодекса Украины (относительно личной и семейной) пожизненного лишения свободы).

Следует отметить, что решение Конституционного суда опубликовано в день его принятия. Судья-докладчик – Виктор Городовенко.

Суть конституційної скарги

Анатолій Лужинецький, якого було засуджено до довічного позбавлення волі і який відбуває покарання, звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України, окремі приписи ч. 1 статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК), згідно з якими засудженим, яких тримають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, без урахування часу, потрібного для проїзду в обидва боки (не більше трьох діб), у зв’язку з винятковими особистими обставинами, зокрема такою, як «смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого».

Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що через застосування судами частини першої статті 111 Кодексу було порушено низку його конституційних прав.

Автор клопотання твердить про дискримінацію стосовно засуджених до довічного позбавлення волі осіб, яку вбачає у тому, що за оспорюваними приписами КВК «короткочасні виїзди до рідних, тяжка хвороба яких загрожує їх життю, передбачені <...> лише для засуджених, яких тримають у мінімальному та середньому рівнях безпеки», а для засуджених до довічного позбавлення волі осіб, «яких тримають у максимальному рівні безпеки, не передбачені, навіть якщо останні мають докази свого виправлення»

Рішення Конституційного Суду

Конституційний Суд України в аспекті розгляду питань, порушених у конституційній скарзі Лужинецького Анатолія Олександровича, перевірив на відповідність Конституції України окремі приписи ч. 1 статті 111 КВК, якими унеможливлено короткочасні виїзди за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, саме засудженим до довічного позбавлення волі особам.

Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі приписи ч. 1 статті 111 КВК в тому, що вони унеможливлюють застосування до засуджених до довічного позбавлення волі осіб короткочасних виїздів за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого.

Рішення КСУ ґрунтується на документах міжнародного права, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Усесвітній декларації людських прав 1948 року (далі – Декларація), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 року, Рекомендації Rec(2003)23 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо організації адміністраціями пенітенціарних установ відбування ув’язненими довічного та тривалих строків ув’язнення, Рекомендації Rec(2006)2-rev (зі змінами) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про Європейські пенітенціарні правила (далі – Європейські пенітенціарні правила), Рекомендації № R (82) 16 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо тимчасового залишення місць позбавлення волі, Мінімальних стандартах правил Організації Об’єднаних Націй щодо поводження з в’язнями (Правила Нельсона Мандели), Керівних настановах із застосування Правил Нельсона Мандели (2018 року), Зведених принципах Організації Об’єднаних Націй щодо захисту всіх осіб, яких затримано або ув’язнено в будь-якій формі, а також практиці Європейського суду з прав людини.

У Рішенні КСУ врахував власні юридичні позиції, а також практику органів конституційної юрисдикції європейських країн, зокрема Німеччини та Латвії.

Конституційний Суд зазначив, що стрижневими засадами у питанні виконання та відбування кримінальних покарань у міжнародному праві є однаково гуманне та гідне ставлення до всіх позбавлених волі осіб, незалежно від тяжкості скоєних ними злочинів.

Конституційний Суд України наголосив, що абсолютна цінність людської гідності – це передусім однаково гуманне ставлення до кожного та повага до сутності людської природи безвідносно до особистого, соціального чи іншого статусу. Тому механізм виконання та відбування кримінальних покарань для всіх засуджених до позбавлення волі осіб, незалежно від тяжкості скоєних ними злочинів, не може призводити до знищення людини як особистості, приниження та знецінення її моральних, психологічних, духовних якостей і потреб, скасування права кожного на людяне ставлення до себе, а також нівелювати сутнісний зміст конституційних прав і свобод людини.

Суд констатував, що можливість кожного відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні є складником конституційного права на недоторканність особистого та сімейного життя у сув’язі з людською гідністю. Тому держава повинна забезпечити встановлення належного механізму реалізації такої можливості, визнаючи її для всіх осіб, засуджених до позбавлення волі, навіть для тих із них, які скоїли особливо тяжкі злочини і засуджені до довічного позбавлення волі.

Конституційний Суд України також зазначив, що практика Європейського суду з прав людини не виключає того, що за певних обставин питання браку можливості в особи, позбавленої волі, відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутньою на його похованні може бути розглянуте в аспекті порушення статті 3 Конвенції, відповідно до якої установлено заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Конституційний Суд України виснував, що визнання державою для всіх засуджених до позбавлення волі осіб, незалежно від тяжкості скоєних ними злочинів, потенційної можливості відвідувати свого тяжкохворого близького родича або бути присутніми на його похованні не лише сприятиме захистові людської гідності таких засуджених, захистові їхніх конституційних прав на вільний розвиток своєї особистості та на недоторканність особистого життя, а й стане проявом виконання державою свого позитивного обов’язку щодо соціальної реабілітації, показником утвердження гуманності та цивілізованості суспільства загалом.

У Рішенні Суд наголосив, що на міжнародному рівні тимчасове залишення місць позбавлення волі розглядають як ефективний засіб виправлення та соціальної реабілітації засуджених до позбавлення волі осіб, особливо якщо воно зумовлене винятковими особистими обставинами, зокрема смертю або тяжкою хворобою близького родича. Такий засіб може бути застосований до всіх засуджених до позбавлення волі осіб, також і тих, що засуджені до довічного позбавлення волі, якщо це не є несумісним із гарантуванням суспільної безпеки та охороною громадського порядку.

Конституційний Суд України виходячи з гуманістичної спрямованості Конституції України, значущості людської гідності під час виконання та відбування кримінальних покарань зазначає, що встановлення кримінально-виконавчим законодавством України, передусім Кодексом, порядку й умов виконання та відбування кримінальних покарань має гарантувати і повагу до людської гідності всіх засуджених осіб, непорушність сутності їхніх прав і свобод, виправлення та ресоціалізацію таких осіб, і суспільну безпеку та охорону громадського порядку в аспекті запобігання вчиненню засудженими нових кримінальних правопорушень та забезпечення невідворотності виконання і відбування покарань.

Конституційний Суд України наголосив, що можливість кожного відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні є складником конституційного права на недоторканність особистого і сімейного життя, джерелом якого є людська гідність. Ураховуючи зазначене та припис частини третьої статті 63 Конституції України, відповідно до якого засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду, Конституційний Суд України акцентує, що вказану можливість належить мати і засудженим до довічного позбавлення волі особам.

Конституційний Суд України вказав, що держава зобов’язана надати кожній засудженій до позбавлення волі особі, незалежно від тяжкості скоєного нею злочину, принаймні потенційну можливість короткочасного виїзду за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, проте відповідний суб’єкт владних повноважень перед наданням дозволу на такий виїзд повинен провести всебічне індивідуальне оцінювання загрози від кожної такої особи для суспільної безпеки та громадського порядку, яке не зводиться лише до врахування тяжкості скоєного нею злочину. Таке оцінювання не спричинятиме неминучих негативних наслідків для суспільної безпеки та громадського порядку і водночас буде менш обтяжливим для прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі осіб порівняно з тим, що вказана можливість не визначена оспорюваними приписами Кодексу, що фактично допускає обмеження конституційного права на недоторканність особистого і сімейного життя таких засуджених на підставі єдиного критерію – тяжкості скоєних ними злочинів.

Також у Рішенні Суд вказав, що оспорювані приписи Кодексу свідчать, що держава не виконує свого позитивного обов’язку щодо соціальної реабілітації засуджених до довічного позбавлення волі осіб, що, своєю чергою, не відповідає покладеному на державу позитивному обов’язку визнавати визначену статтею 3 Конституції України людську гідність як найвищу цінність.

На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремі приписи частини першої статті 111 Кодексу суперечать статтям 3, 8, 21, 23, 24, 28, 32, 64 Конституції України в тім, що вони унеможливлюють застосування до засуджених до довічного позбавлення волі осіб короткочасних виїздів за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого.

Окремі приписи частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України в тому, що вони унеможливлюють застосування до засуджених до довічного позбавлення волі осіб короткочасних виїздів за межі колонії на території України у зв’язку з такою винятковою особистою обставиною, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, визнані неконституційними, утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення.

Конституційний Суд України зобов’язав Верховну Раду України протягом трьох місяців привести нормативне регулювання, установлене окремими приписами частини першої статті 111 КВК, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.