Если бы назначение наказания было бы механическим делом, возможно, законодатели большинства демократических стран отдали бы этот вопрос в руки компьютеру или, например, искусственному интеллекту. Но любое наказание дело очень индивидуальное, требующее не только знания законов, но и разума, и совести. Об этом отметил в своем постановлении по делу о нарушении таможенных правил судья Малиновского районного суда г. Одессы Александр Гарский (дело №521/5066/23).
Формулювання обставин, які визнані суддею доведеними.
У липні 2022 року через пункт пропуску митного поста «Білгород-Дністровський» Одеської митниці по смузі руху «червоний» коридор» переміщувався автомобіль, який слідував з України до Молдови.
Під час здійснення прикордонно-митного контролю вказаного автомобіля та особистих речей водія і пасажирів, при проведенні усного опитування, громадянка, яка керувала авто, повідомила, що переміщує грошові кошти у сумі 40 000 Євро.
Їй було надано для заповнення бланк декларації транскордонного переміщення валютних цінностей, відповідно до якої вона заявила про наявність переміщуваної нею валюти у сумі 40 000 Євро. Дану суму валютних коштів вона пред`явила для митного контролю, переміщувала її без ознак приховування.
Оскільки сума переміщуваної валюти перевищує дозволену до вивезення норму готівки, яка визначена постановою НБУ №5, а також підлягає обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України та потребує наявності при переміщенні документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установах) на ту суму, що перевищує 10 000 Євро, громадянка надала до митного оформлення банківські документи, на підставі яких було пропущено через митний кордон України переміщувану нею валюту в сумі 40 000 Євро, а саме: 1) заяву на видачу готівки в АТ «Комерційний банк «Глобус»; 2) платіжне доручення банку; 3) квитанцію про здійснення валютно-обмінної операції в банку; 4) договір банківського рахунку про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній валюті та національній валюті для фізичних осіб.
Згодом Одеської митницею проведено перевірку, зокрема, довідок про отримання готівкових коштів, виданих банківськими установами України, в межах якої у жовтні 2022 року митницею направлено запит до відділення банку «Глобус» щодо підтвердження або спростування факту видачі довідки про отримання готівкових коштів .
Відповідно до листа банку встановлено, що станом на листопад 2022 року вказана громадянка там не обслуговувалась. Тобто, під час проходження прикордонно-митного контролю надала до митного органу банківські документи щодо зняття з рахунку 40 000 Євро, які не відповідають дійсності.
Дії громадянки суддя кваліфікує за ч. 1 ст. 483 МК за кваліфікуючими ознаками: переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів, документів, що містять неправдиві відомості.
Позиція сторін
Представник митниці в судовому засіданні висловив думку про необхідність притягнення до адміністративної відповідальності громадянки, оскільки вина останньої доведена повністю та підтверджується зібраними у справі доказами та вважає необхідним застосувати до неї адміністративне стягнення, відповідно до санкції статті, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК, однак з урахуванням Рішення КСУ від 5 липня 2023 року.
Громадянка у судовому засіданні пояснила, що з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну вона виїхала закордон, а саме до Королівства Данії. У липні 2022 року повернулась в Україну, щоб забрати із собою матір похилого віку. Окрім того, оскільки вона є підприємцем, в неї на рахунку були кошти, які вона вирішили зняти для здійснення переїзду у нове житло в Данії, яке їй надали під гарантію у розстрочку.
Для того, щоб перевезти грошові кошти у відповідності із законом, вирішила звернутись до фахівця якого їй порадили знайомі. Вона запам`ятала тільки його ім`я. При зустрічі з адвокатом, вона надала йому усі документи, що мала на підтвердження зняття грошей з рахунку, але адвокат їй відповів, що цих документів недостатньо, треба щось ще підготувати. Оскільки вона є особою юридично не обізнаною, то довірилась фахівцю. При повторній зустрічі, адвокат їй надав документи, які він підготував і вона була впевнена що всі документи є дійсними, що всі операції були проведені. Всі документи вона підписала при зустрічі у кафе, до банку з юристом вона не їздила. Потім, коли прибули на пункт пропуску «Паланка», вона була з матір`ю 1948 р.н. та матір`ю дружини брата, яка теж є особою похилого віку 1949 р.н. Представники митниці вивчали їх документи понад 5 годин після чого перевірили кошти і сказали що документи передадуть до Молдавської митниці. Далі вона вільно поїхала за кордон. З часом вона дізналась, що у відношенні неї складений протокол за порушення митних правил.
Адвокат громадянки заявив, що вона є ФОП, яка за період 2019-2021 роки задекларувала дохід у сумі 2 063 545,36 грн. Як ФОП у останньої відкритий поточний валютний рахунок в АТ «КБ ПриватБанк». Згідно виписки з банку Приватбанк за період з 01.01.2022 по 25.07.2022 нею знято зі свого рахунку грошові кошти в розмірі 31 620 Євро. Далі, вона в липні 2022 року придбала у відділеннях ТОВ «Фінод» валютні кошти в розмірі 30 000 Євро, про що надані копії документів.
Введення її в оману юристом не дає підстави суду притягувати її до адміністративної відповідальності. Адвокат вважає, що не може бути достатнім доказом лише той факт, що в матеріалах митної справи наявні підроблені документи, адже перш за все необхідно встановлювати наявність або відсутність законного походження грошових коштів; їх належності саме цій громадянці, та чи був сенс, мотиви та умисел у неї на вчинення неправомірних дій.
Докази на підтвердження встановлених суддею обставин, а також мотиви призначення стягнення.
У вказаному провадженні суддя зазначив, що йому необхідно було з`ясувати два питання:
1) Чи є в діях громадянки склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 483 МК? та 2)якщо в діях наявні ознаки адміністративного правопорушення, який вид і розмір стягнення необхідно покласти на останню?
Очевидно що негативна відповідь на перше питання, призводить до нівелювання необхідності відповідати на друге.
Як вказує суддя, для стороннього спостерігача, необхідно зазначити наступне. Вказане провадження не є складним, як за фактичними обставинами, за кваліфікацією так і за доказовою складовою. Мова іде про те, що громадянка, бажаючи вивезти за межі України власні грошові кошти в сумі 40 000 Євро і розуміючи що для цього необхідно певні банківські документ, звернулась до раніше незнайомого їй юриста (якого порадили знайомі), який надав їй відповідні банківські документи за допомогою яких вона змогла вивезти за кордон вказану грошову суму. В подальшому співробітники митниці, шляхом дачі запиту в банк і отримання з нього відповіді встановили, що вона не є клієнтом банка, не відкривала там розрахункові рахунки і відповідно банк не видавав їй жодних документів на підтвердження наявності вказаної суми. За результатами такої перевірки митниця і склала даний протокол.
Суддя зазначив, що ситуація настільки проста, що не дає підстав для двох тлумачень дій громадянки. Документи, надані останньою митниці, фактично є підробленими. Більше того, в судовому засіданні вона сама підтвердила, що не є клієнтом банку АТ «Комерційний банк «ГЛОБУС». Вона є клієнтом банку «Приватбанк».
У даному провадженні, суддя не встановлює факт наявності умислу особи на підроблення чи розуміння такого факту при наданні вказаних документів митниці. Це не предмет розгляду справи про адміністративне правопорушення.
«Якщо ми виходимо з того, що громадянка розуміла, що не є клієнтом банка АТ «Комерційний банк «ГЛОБУС», складається ситуація, коли сторони не заперечують факт вчинення нею дій, які не відповідають Митному Кодексу, оскільки особа розуміє, що створює штучну ситуацію при якій лише зовні можливо думати, що порядок речей визначений у документах справді існує. Насправді обставини не мають такої форми і змісту. Відповідно суддя вважає, що сторони не оспорюють факт надання таких документів митниці. І таким чином, сам по собі зазначений факт призводить до вчинення нею правопорушення, в розумінні кваліфікації за ч. 1 ст. 483 МК, як зазначено вище: переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товарів, документів, що містять неправдиві відомості.
Суддя не розуміє в цьому аспекті позицію адвоката, оскільки громадянка за своїми поясненнями, які надані нею у суді, визнає свою вину. При визнанні своєї вини і підтвердженні це розумними і достовірними доказами, не зрозуміло, як можливо визнати особу не винуватою?» - вказав суддя у своєму рішенні.
Переходячи до відповіді на друге питання, яке є більш важливим у даній справі і більш болючим для особи, оскільки стосується значної суми грошових коштів, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання стягнень за Митним Кодексом є завжди предметом боротьби між митницею та громадянами або юридичними особами. Держава в особі митниці завжди намагається якомога більше стягнути, навпаки громадяни та юридичні особи намагаються ухилитись від сплати митних платежів, а в подальшому штрафів і застосування конфіскації.
До рішення Конституційного Суду України від 5 липня 2023 року у справі за конституційними скаргами щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 483 МК України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності особи за митне правопорушення), призначення стягнення судом повинно було відбутись (за загальним правилом) в межах санкції зазначеної статті.
Оскільки КСУ визнано такою що не відповідає Конституції України абзац другий частини 1 статті 483 МК, необхідно виходити лише з наявних відомостей про закон.
«Одночасно вважаю, що таке рішення Конституційного Суду не призводить до втрати юридичної сили всієї норми ст. 483 МК. За змістом рішення, Конституційний Суд лише піддає критиці санкцію частини 1 статті 483 МК, оскільки вважає її не справедливою та такою, яка не відповідає легітимній меті», - зазначив суддя.
Відповідно залишилось лише визначити вид та розмір стягнення, яке буде достатнє та справедливе по відношенню до дій громадянки .
Для того, щоб дотриматись справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребами захисту основоположних прав людини, необхідно зважати обставини, які повідомлені громадянкою, її наміри і бажання, джерела походження грошових коштів; з іншої сторони шкоду, яка була заподіяна державі в результаті незаконних дій особи.
Вона показала, що є фізичною особою підприємцем. До початку бойових дій, вона займалась активно підприємницькою діяльності, а саме поставкою очерету для будівель до Сполученого Королівства. Розлучена, неповнолітніх дітей не має. Має на утримані мати похилого віку. Після початку війни виїхала за кордон і знайшла прихисток в Данії. Вона не має юридичної освіти і ніколи раніше готівкою не вивозила за кордон таку велику суму грошей. Вона ніколи не мала справи з юридичними документами пов`язаними з оформленням документів для вивозу грошових коштів. Тому і звернулась до знайомих для вирішення такого юридичного питання. Насправді в неї грошові кошти знаходились на розрахунковому рахунку в «ПриватБанку». Оцінюючи ситуацію зараз, після того як вона отримала всі можливі консультації, вона розуміє, що потрапила у дурну життєву ситуацію, коли держава може позбавити її не тільки всієї суми грошових коштів в сумі 40 000 Євро у вигляді її конфіскації, але й ще накласти штраф у вказаній сумі.
Як вказав суддя, під час надання пояснень у залі судового засідання, встановлено, що остання каже правду. «Щонайменше підстав ставити під сумнів її покази не має. Більше того, за змістом таких показів, не можливо зрозуміти, яка ще повинна бути інформація, щоб сприйняти її як брехню. Громадянка визнає, що надала митниці не справжні документи. Єдиним її мотивом було те, що вона вважала це нормальним порядком речей. Не вдаючись в подробиці таких мотивів, необхідно розумно оцінити такі дії. Безумовно кінцевою метою її дій було бажання провести через кордон власні грошові кошти», - зазначив суддя.
Щодо джерел походження таких коштів, необхідно зазначити, що надані громадянкою документи підтверджують, що в неї на розрахунковому рахунку в Приватбанку здійснюється рух коштів в гривнях на значні суми. Вона є платником податків та здійснювала декларування доходів, про що надані відповідні документи з ГУ ДПС в Одеській області (за 2019 рік 350768 грн; за 2020 рік 911141,60 грн.; за 2021 рік 801634 грн. 90 коп.). Відповідно об`єктивно можливо припустити, що вказана сума 40000 Євро справді належить їй. Окрім того, митницею вказаний факт не тільки не спростовувався, але і не ставиться під сумнів. Єдиним доводам є формальне порушення закону.
«Переходячи до втрат держави і шкоди яку понесла держава, необхідно зазначити, що громадяни зобов`язані виконувати правила і вимоги законів, які встановлює держава задля благополуччя кожного окремої людини. Тобто встановлюючи загальні правила для суспільства, держава намагається надати благо конкретній людині. І дійсно, ст. 483 МК створена саме для того, щоб товари що перетинають митний кордон України не були приховані, оскільки за кожне переміщення держава бажає отримувати відповідні платежі. Платежі, це поповнення державного бюджету. Бюджет, забезпечує державні фінансові програми, окрім оплати праці державних службовців в даний час це значні витрати на оборону. Тобто це певне коло дій і подій, які один одного підтримують і забезпечують.
Ми можемо не погоджуватись з таким явищем, однак презюмується, що кожний хто бажає жити в правовій державі зобов`язаний підкорятись волі закону. В цьому саме і полягає концепція Верховенства права (в державах загального права), - рівність всіх перед законом.
Натомість кожний товар і кожне переміщення такого товару мають свої індивідуальні ознаки. Оцінюючи індивідуальні втрати держави від надання громадянкою неправдивих документів щодо власних грошових коштів, можливо побачити, що держава лише втрачає інформацію про перетин таких коштів через митний кордон.
Фактично ж, створення певних фільтрів при проходження митного контролю громадянами, створює ситуацію, коли мінімальне не розуміння закону, що може призвести до юридичної помилки в подальшому обертається для людини великими проблемами у формі притягнення до різного виду відповідальності. Насправді у даному випадку мова може іти про шкоду державі лише в порушенні порядку проходження митного контролю. Можливо сказати словами Гегеля: «…Обман тягне за собою покарання, бо йдеться про порушення права», - вказав суддя.
Відомо, що перетин грошових коштів (валютних цінностей) через державний кордон України вже врегульований в ч.1ст.471МК.За вказаною нормою недекларування валютних цінностей, що переміщуються громадянами через митний кордон України, в сумі, що перевищує дозволену законодавством України для їх переміщення без письмового декларування,- тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення.
«Ми можемо побачити, що вказана норма досить чітко і справедливо врегулювала питання транскордонного переміщення валюти. Кожна людина, при вказаних умовах, має можливість на передбачувану процедуру державної політики в сфері накладення стягнень, а держава розумне отримання у бюджет платежів, у випадку помилковості дій громадян і провозу через митний кордон України незадекларованих валютних цінностей», - зазначає суддя.
«Громадянка при викладених умовах закону, якби не скористалась послугами недолугого юриста та без будь-яких документів намагалась би перемістити валюту через митний кордон України мала б проблему у вигляді протоколу за ч. 1 ст. 471 МК і отримання стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення.
Тепер пропоную кожному поставити на важелі правосуддя викладені події, щоб визначити, які порушення стались та які наслідки від дій громадянки настали для держави.
Чи виправдовується застосування до останньої будь-якого стягнення, що передбачено в ч. 1 ст. 483 МК? На думку митниці це може бути або штраф у розмірі 100 відсотків вартості товарів, тобто 40000 Євро, або конфіскація цих самих 40000 Євро. Чи повинна вона нести саме таке стягнення (з урахуванням того, що грошові кошти справді належать їй, які вона як підприємниця заробила в Україні)? Чи виправдовує її порушення, у вигляді надання митному органу недостовірних документів для перетину митного кордону валюти, позбавлення такої валюти у особи?», - зазначив він.
Фактично ми переходимо до визначення виду та розміру покарання особі, яка порушила певні суспільні відносини. Про покарання також можливо казати в аспекті суворості такого стягнення та його наслідків для особи.
«Ми не можемо визначити будь-яке покарання без власне особистих переконань та думок, які притаманні виключно конкретній людині. Якщо б призначення покарання було б механічною справою, то, можливо б, законодавці більшості демократичних країн віддали б це питання в руки комп`ютеру або наприклад штучному інтелекту.
Але будь-яке покарання справа дуже індивідуальна, яка вимагає не тільки знання законів, але й розуму і совісті. Оцінка дій людей, іноді не може бути здійснена без розумного милосердя. Власне, саме про це казав вчений юрист криміналіст, польського походження Володимир Спасович: «Правосуддя справа стільки ж розуму, скільки і совісті, і навіть, може бути, більше совісті, ніж розуму». Покарання про яке ми кажемо, стосується людини, яка не є богом щоб не помилятись. Вона на то і людина, щоб помилятися, але при цьому такі помилки не повинні шкодити іншій людині та по-друге, враховуючи минулий досвід людина повинна прагнути до вдосконалення, щоб не допускати аналогічні помилки в майбутньому.
З філософії: «Теорія покарання одна з тих частин позитивної науки про право, яка гірше за інших була розроблена в новітній час, тому що в цій теорії застосування розуму недостатньо, вся справа істотно в понятті». «Думка не може нам вказати, якому саме покаранню має бути піддана особа, яка вчинила той чи інший злочин, для цього необхідні позитивні визначення».
Визначивши непропорційність стягнення Конституційний Суд України, зазначає у рішенні, що справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість; це означає не тільки те, що установлений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина», - йдеться у рішенні.
Визнавши неконституційним абзац другий частини першої статті 483 МК, Суд залишив державу без відповідної санкції статті. Відповідно суди на власний розсуд почали призначати стягнення, в тому числі і звільняти від стягнення, оскільки такої норми не існує. Щодо останньої позиції, суддею висловлена думка вище як хибний підхід.
Отже, суддя прийшов до висновку, що більш справедливим підходом при визначені стягнення для громадянки буде застосування санкції за ч. 1 ст. 471 МК у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення.
«Така думка випливає з того факту, що за змістом дії громадянки якщо позбавити їх дій надання документів з неправдивими відомостями, більше нагадують обставини саме такої кваліфікації. Не маючи при собі документів, на підтвердження зняття готівки з власних рахунків у банку і квитанції про здійснення валютно-обмінної операції з цією готівкою, вона потрапляла в орбіту дії саме такої норми закону. Думаю, саме така сатисфакція, може приблизно зрівнятись з встановленим порушенням, оскільки кажучи про порушення, ми повинні і казати про покарання, як наслідки за таке порушення права. Якщо ж ми повертаємось до справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом права власності особи, слід зауважити, що таке стягнення набагато помірніше ніж запропоноване митницею (зазначено у п. 3.23.).
Очевидно, що позбавлення всієї суми особи або у вигляді конфіскації або у вигляді штрафу, що насправді є одним і тим самим стягненням, є не просто не справедливим покаранням (стягненням), але й очевидно надмірним тягарем для людини, яка насправді не завдала непоправної шкоди інтересам держави, яку б не можливо було б усунути за допомогою більш м`якої реакції держави», - зазначив суддя.
На його думку, виключно таке стягнення справить найбільш сильне і найбільш тривале враження на громадянки і убезпечить її від ітераційних дій в майбутньому. Окрім того, таке стягнення повинно сильно вплинути і на розум інших громадян, з метою недопущення вчинення ними аналогічних правопорушень.
Також він уточнив суму штрафу. На думку судді, розмір 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення необхідно відраховувати від суми, яка є надлишком від дозволеної для вивозу за кордон. Оскільки громадянка мала право на вивезення з України без будь-яких дозвільних документів 10000 Євро, відповідно до п. 18 Постанови Правління НБУ № 5 від 02.01.2019 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», вказаний розмір штрафу повинен розраховуватись з надлишкової суми 30000 Євро, що буде дорівнювати 6000 Євро.
Отже, суддя вирішив визнати громадянку винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України та накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 відсотків суми, що перевищує дозволену законодавством України для переміщення валютних цінностей, що становить 6000 (шість) тисяч Євро (за курсом НБУ станом на 26.07.2022 року), без конфіскації.
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.