Минобороны обжаловало в ВС решения судов, установивших факт проживания женщины одной семьей с погибшим военным для получения соцпомощи: Верховный Суд решил, что это дело админюрисдикции

Требования женщины об установлении факта проживания одной семьей без регистрации брака с супругом, погибшим при участии в боевых действиях и обеспечении осуществления мер по национальной безопасности и сдерживании вооруженной агрессии российской федерации, не подлежит решению в порядке гражданского судопроизводства.

К такому выводу пришел Верховный Суд в постановлении от 22 марта 2023 г. по делу №290/289/22-ц.

Как отметил ВС, требования заявительницы связаны с доказыванием наличия оснований для признания (подтверждения) относительно нее определенного социально-правового статуса, не связанного с какими-либо гражданскими правами и обязанностями, их возникновением, существованием и прекращением.

Соответственно, по своему предмету и возможным правовым последствиям такие требования связаны с публично-правовыми отношениями заявительницы с государством, а следовательно, не подлежат решению в порядке гражданского судопроизводства.

Історія справи

У квітні 2022 року цивільна дружина військовослужбовця звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: військова частина і Міністерство оборони.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з березня 2018 року перебувала у фактичних шлюбних стосунках та проживала однією сім`єю із чоловіком. Після військового нападу рф та оголошення військового стану чоловік був призваний на військову службу.

Чоловік загинув 1 квітня 2022 року під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії рф.

Оскільки вона має право на отримання одноразової соціальної допомоги у зв`язку зі смертю свого чоловіка, просила встановити факт її проживання разом із чоловіком однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з березня 2018 року до дня його загибелі.

Рішенням Романівського райсуду Житомирської області від 22 червня 2022 року заяву жінки задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 29 липня 2020 року.

Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із необхідності встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу з 29 липня 2020 року, тобто з моменту припинення шлюбу з іншим чоловіком. Факт, про встановлення якого просить заявник, має для неї юридичне значення, оскільки пов`язаний із її правом на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що незгода Міністерства оборони з доводами заявниці та звернення до суду з апеляційної скаргою не свідчить про наявність між ними спору про право цивільне, оскільки жінка має намір реалізувати передбачене законом право на отримання одноразової грошової допомоги. Доказів того, що на таку допомогу претендують інші особи, матеріали справи не містять.

Касаційна скарга Міністерства оборони

У грудні 2022 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило відмовити жінці у задоволенні заяви або залишити заяву без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.                        

У касаційній скарзі зазначає про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Міноборони підлягає частковому задоволенню, а попередні судові рішення – скасуванню із закриттям провадження у справі з огляду на таке.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Правова природа відносин, що виникли між учасниками справи

Міністерство оборони України це спеціально уповноважений суб`єкт, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати жінка у разі встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з чоловіком який загинув.

У справі № 287/167/18-ц, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке:

«Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.  Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, Суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Верховний суд врахував, що між заявницею та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, вимоги жінки про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з чоловіком, який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин необхідно закрити провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі Міноборони вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 712/10959/17, від 16 листопада 2020 року у справі № 140/2178/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 295/3547/21.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені Міністерством оборони як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке.

На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 712/10959/17 сформульовано висновки про те, що звернення до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин для подальшого вирішення спору про прийняття спадщини дає підстави для висновку про існування спору про право, а тому заява в порядку окремого провадження підлягає залишенню без розгляду.

У справі № 140/2178/15-ц Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про залишення заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю без розгляду, оскільки спеціально уповноважений суб`єкт, який готує висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, заперечує проти права заявниці на отримання цієї допомоги, що свідчить про наявність між сторонами спору про право.

У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 295/3547/21 Верховний Суд сформулював висновки про те, що спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у вигляді страхових виплат між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім`ї чи утриманцями таких осіб, особами, які добровільно застрахувалися від зазначених випадків) та страховиком розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами. Тобто, встановлення статусу родинних відносин заявникам необхідно для подальшого вирішення правового спору, зокрема, стягнення коштів - одноразової допомоги та права на її відшкодування. Таким чином, встановлення юридичного факту, про який просять заявники, породжує правовий наслідок, оскільки цей факт може впливати на виплату їм одноразової допомоги як членам сім`ї померлого від коронавірусної хвороби (COVID-19). Отримання цієї допомоги заявниками можливо лише після встановлення такого юридичного факту і шляхом вирішення в судовому порядку питання щодо належності до членів сім`ї померлої на день її смерті. Тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту родинних відносин, а саме статусу членів сім`ї померлої заявникам необхідно для отримання страхової виплати, у зв`язку з чим у заявників фактично виник спір з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з приводу виплати через недоведеність статусу члена сім`ї померлої особи.

Тобто, доводи Міністерства оборони України зводяться до того, що між заявницею та Міністерством оборони України виник спір про право на отримання одноразової грошової допомоги, а тому заява жінки підлягає залишенню без розгляду.

Водночас, зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню, з огляду на таке.

Щодо розмежування умов залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також закриття провадження у справі в порядку окремого провадження

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Верховний Суд в аналізі застосування частини шостої статті 294 ЦПК України виходить з того, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв`язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства.

Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.

Враховуючи те, що вимоги підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, відсутні підстави для застосування згаданих висновків.

Щодо ж до висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, то вони є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.

Так, у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що метою пред`явленого позову у справі, що розглядається, є саме захист житлових прав фізичної особи - малолітньої доньки, відносини з приводу приватизації наймачем квартири державного житлового фонду, внаслідок чого йому як власнику видано свідоцтво про право власності на цю квартиру, є приватноправовими та підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

У постанові від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17 Верховний Судпогодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що з жовтня 2014 року по квітень 2017 року позивач та відповідач фактично проживали однією сім`єю, мають спільну дитину, вели спільне господарство та саме в цей період сторонами за спільні кошти відповідно до договору купівлі-продажу придбано спірну квартиру. Факт проживання однією сім`єю підтверджується фотокартками про спільний відпочинок, а також даними про виклик невідкладної медичної допомоги та із наряду-замовлення від за адресою спільного проживання сторін.

У постанові від 5 квітня 2019 року у справі № 387/938/17 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції довідка Виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області не є достатнім доказом на підтвердження того, що позивачка і померлий проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки в розумі статті 3 СК України, а інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім`єю протягом останніх п`яти років до його смерті і були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, позивач до суду не надала.

У справі № 467/404/17 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який установивши, що у вказаний позивачем період придбано спірні жилий будинок та земельні ділянки, які зареєстровані за відповідачем, дійшов правильного висновку про визнання жилого будинку та земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя та визнання за сторонами у справі права власності по 1/2 частини цього житлового будинку та земельних ділянок за кожним, оскільки сторони в період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2015 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у справі № 712/14547/16-ц погодився з висновками про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з померлою без реєстрації шлюбу на час придбання спірного будинку та придбання цього майна за спільні кошти, а подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

У справі № 466/3769/16 Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що надані сторонами докази для підтвердження та спростування вимог позивача, про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також положення СК України, якими врегульовано відносини між особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, обґрунтовано встановили відсутність факту постійного проживання позивача з померлим та відсутність факту ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі № 531/295/19, Верховний Суд виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з померлим, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачем не доведено, що між нею та померлим виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

Оскільки у наведених заявником постановах Верховний Суд переглядав справи за позовами про встановлення факту, що має юридичне значення, де позивачі зверталися із позовами пов`язаними з цивільними права та обов`язками, такі висновки за обставинами цієї справи, не підлягають застосуванню, оскільки на відміну від наведених справ, у справі, що переглядається заявниця звернулася до суду із метою підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, що свідчить про те, що такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Щодо само представництва Міноборони

Також у справі постало питання, що таном на день отримання касаційної скарги були відсутні належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджували б те, що Сергій Літвін уповноважений на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені Міністерства оборони України у Верховному Суді.

Як зазначив ВС, представництво інтересів Міністерства оборони України у цій справі доручено Літвіну С. М., який здійснює представництво інтересів міністерства в порядку самопредставництва, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витягом із Наказу Міністерства оборони України від 19 лютого 2020 року № 52 та переліком осіб, уповноважених діяти від імені Міністерства оборони України (самопредставництво) у судах та інших державних органах.  

За таких обставин Суд вважає відсутніми підстави вважати, що касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив частково.

Рішення судів скасував. Провадження у справі закрив. Роз`яснив жінці право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.