Дезертиров и тех, кто отказался выполнять приказ, смогут расстрелять: новый законопроект Третьяковой и Безуглой

Согласно действующему Уставу внутренней службы Вооруженных Сил Украины, утвержденному Законом, командиры имеют право применять оружие в случае нарушения Устава, но это не должно привести к смерти военнослужащего.

Марьяна Безуглая, Галина Третьякова и др. депутаты от «Слуги народа» внесли законопроект о внесении изменения в статью 22-1 Устава внутренней службы ВСУ по обеспечению возможности прекращения уголовных правонарушений в условиях особого периода 7351 от 05.05.2022.

Нардепы предлагают в ч. 2 ст. 22-1 Устава вычеркнуть слова «при этом не причиняя смерти военнослужащему».

Фактически будет означать предоставление возможности командиру (начальнику) или его подчиненным в условиях особого периода применять оружие с целью убийства военнослужащего, который, например, отказался выполнить приказ начальника (совершил деяние, что подпадает под признаки уголовного правонарушения, связанного с неповиновением).

Так, согласно действующему Уставу внутренней службы Вооруженных Сил Украины, утвержденному Законом «О Уставе внутренней службы Вооруженных Сил Украины»:

22-1. Командир (начальник) в условиях особого периода, в том числе в условиях военного положения или боевой обстановке, с целью задержания военнослужащего, совершающего деяния, подпадающего под признаки уголовного правонарушения, связанного с неповиновением, сопротивлением или угрозой начальнику, применением насилия, самовольным оставлением боевых позиций и определенных мест дислокации воинских частей (подразделений) в районах выполнения боевых задач, имеет право лично применять меры физического воздействия без причинения вреда здоровью военнослужащего и специальные средства, достаточные для прекращения противоправных действий.

В боевой обстановке командир (начальник) может применить оружие или отдать подчиненным приказ о его применении, если другим способом невозможно прекратить уголовное правонарушение, при этом не причиняя смерти военнослужащему.

Этот пункт «не причиняя смерти военнослужащему» народные депутаты предлагают вычеркнуть.

Главное научно-экспертное управление Верховной Рады указало следующее в своем выводе:

«Чинна редакція абз. 2 ч. 2 ст. 22-1 Статуту передбачає, що у бойовій обстановці командир (начальник) може застосувати зброю чи віддати підлеглим наказ про її застосування, якщо в інший спосіб неможливо припинити кримінальне правопорушення, при цьому не заподіюючи смерті військовослужбовцю. Поданим законопроектом слова «при цьому не заподіюючи смерті військовослужбовцю» із вказаної норми пропонується виключити. В якості обґрунтування запропонованих змін у пояснювальній записці до проекту вказується на те, що «внесення зміни до ст. 22-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забезпечить можливість припинення кримінальних правопорушень в умовах особливого періоду задля посилення спроможностей припиняти кримінальні правопорушення, вчинені військовослужбовцями в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Однак, на наш погляд, ідея законопроекту щодо відмови у ч. 2 ст. 22-1 Статуту від застереження щодо незаподіяння смерті військовослужбовцю замість очікуваного позитивного ефекту може призвести до негативних наслідків. Йдеться, зокрема, про таке.

Наявні у чинній ч. 2 ст. 22-1 Статуту слова «при цьому не заподіюючи смерті військовослужбовцю» є тим запобіжником, який дозволяє командиру (начальнику) у бойовій обстановці застосовувати зброю (або віддати підлеглим наказ про її застосування) задля припинення кримінального правопорушення, вчинюваного військовослужбовцем, що підпадає під ознаки суспільно небезпечного діяння, пов’язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням бойових позицій та визначених місць дислокації військових частин (підрозділів) у районах виконання бойових завдань, у спосіб, що виключає спричинення смерті такому військовослужбовцю. Відмова від вказаного стримуючого фактора суттєво розширяє межі застосування командиром (начальником) у бойовій обстановці зброї задля припинення відповідного кримінального правопорушення, вчинюваного військовослужбовцем.

На наш погляд, застосування зброї завжди повинно бути обумовлено певними обставинами та використовуватися лише у тих випадках, коли в інший спосіб запобігти негативним наслідкам неможливо. При цьому застосування зброї, що призвело до смерті певної особи (у даному випадку військовослужбовця, який в умовах особливого періоду вчиняє діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, пов’язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням бойових позицій та визначених місць дислокації військових частин (підрозділів) у районах виконання бойових завдань), вочевидь мало би відповідати небезпечності посягання або обстановці припинення кримінального правопорушення, вчинюваного військовослужбовцем. Наприклад, затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, визнається правомірним, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи, під яким розуміють умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (див. ст. 38 Кримінального кодексу України).

Тобто, за загальним правилом, завдання шкоди правопорушнику має бути пропорційним ступеню та характеру суспільної небезпеки того кримінального правопорушення, яке ним вчиняється та має бути припинене. За таких умов чим більш тяжким є вчинене кримінальне правопорушення і чим складніше ситуація при затриманні правопорушника, тим більша шкода може бути завдана злочинцеві при його затриманні.

Пропозиція ж законопроекту у ч. 2 ст. 22-1 Статуту відмовитись від слів «при цьому не заподіюючи смерті військовослужбовцю» фактично означатиме надання можливості командиру (начальнику) чи його підлеглим в умовах особливого періоду застосовувати зброю щодо військовослужбовця, який, наприклад, відкрито відмовився виконати законний наказ начальника (вчинив діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, пов’язаного з непокорою), у спосіб, що призведе до смерті такого військовослужбовця, що навряд чи свідчить про дотримання вищезазначеної пропорційності. 

Враховуючи наведене вище вважаємо, що запропонована проектом редакція ч. 2 ст. 22-1 Статуту потребує суттєвого перегляду. Зокрема, «допустимість» смерті військовослужбовця, який вчиняє кримінальне правопорушення, під час застосування зброї командиром (начальником) чи його підлеглими в умовах особливого періоду (навіть якщо в інший спосіб неможливо припинити кримінальне правопорушення), має бути передбачена лише для тих випадків, коли виникає реальна загроза здоров’ю або життю такого командира (начальника), підлеглого, якому командир (начальник) віддає наказ щодо використання зброї, чи інших осіб».

Впрочем, такие предложения ГНЭУ ВР несколько «поправить» законопроект не факт, что можно реализовать на практике. Ведь необходимые доказательства относительно того, была ли реальная угроза здоровью командира или нет, могут быть утеряны в боевой обстановке.

Подписывайтесь на наш telegram-канал t.me/sudua и на Youtube Право ТВ, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.