Визнання заповіту недійсним: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 755/8776/18, та встановив, шо несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту нейдійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що чоловік, склав на її ім`я заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, за яким заповів їй все своє майно, яке буде належати йому на день смерті.

Вона звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті особи, однак приватний нотаріус повідомила їй, що існує ще один заповіт від імені на ім`я відповідача, який посвідчений Наливайківською сільською радою Київської області.

Вважала, що  померлий такого заповіту не складав, що свідчить про підроблення підпису у заповіті. Заповідач повідомляв їй, що відповідач, яка є його племінницею, не допомагала йому матеріально і не доглядала за ним, тому дуже дивним є факт складення заповіту на її ім`я.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що оспорюваний заповіт було посвідчено уповноваженою особою, а саме секретарем Наливайківської сільської ради у приміщенні сільської ради; заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема, містить час та місце його посвідчення; заповіт було прочитано вголос, про що зазначено заповідачем, та підписано особисто заповідачем, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної в межах розгляду даної справи. При цьому, позивачка не надала жодних належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування строку внесення відомостей щодо посвідченого заповіту до Спадкового реєстру не свідчить про те, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Вказана обставина не є визначеною законом підставою для визнання вказаного заповіту недійсним.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина перша та друга статті 1257 ЦК України).

У частині другій статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що заповіт посвідчений 29 травня 2017 року Наливайківською сільською радою Київської області, за яким він усе своє майно запові відповідачу, складений з дотримання вимог закону, підписаний особисто заповідачем, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Так, установивши, що висновок судово-почеркознавчої експертизи відповідає усім вимогам чинного законодавства, містить повну та достатню відповідь на поставлені судом питання, зокрема, стосовно належності підпису особи на оспорюваному заповіті, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій разом з іншими наявними у справі доказами оцінили цей висновок з урахуванням положень статті 89 ЦПК України. Суди зазначили, що позивачка не навела підстав для проведення додаткової експертизи.

Також ВС нагадав, що заповіт має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (частини третя та четверта статті 1247 ЦК України).

Тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Крім того, ВС зазначив, що несвоєчасне подання 20 листопада 2017 року (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору - Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про виселення боржника з квартири: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Youtube «Право ТВ», а також на нашу сторінку в Facebook та на Інстаграм, щоб бути в курсі найважливіших подій.