ВС висловився щодо визнання недопустимими доказів, отриманих із показань свідка

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу №162/512/16-к, в якій досліджував питання визнання недопустимими доказів, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним.

Обставини справи

Згідно з вироком суду особу визнано винним у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем, в порушення Правил дорожнього руху не врахував дорожню обстановку, відповідно не зреагував на її зміну, рухаючись заднім ходом, виїхав на проїзну частину дороги, де допустив зіткнення з мотоциклом.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

За вироком місцевого суду чоловіка було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком  тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі касатор  вказував на те, що висновки експертів судових експертиз, проведених у кримінальному провадженні, слід визнати недопустимими доказами, оскільки, всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України вони містять посилання експертів на показання особи, наданими ним в процесуальному статусі свідка, що є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, судді ВС зазначили, що отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої цієї статті дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права  і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК України жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті – кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Тобто законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

ВС зауважив, що пунктом 1 частини третьої статті 87 КПК України передбачено, що недопустимими доказами є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.  Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, відомості, надані засудженим і відображені у проведених під час досудового розслідування експертизах, не суперечать показанням останнього, наданих у тому числі і у присутності захисника як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду.

Отже, з урахуванням вищенаведеного призначення експертиз із використанням показань особи, які були надані ним в якості свідка, незмінність вказаних показань протягом досудового розслідування і судового розгляду не можуть свідчити про істотні порушення прав людини і основоположних свобод та обмеження прав засудженого на захист, про що йдеться у касаційній скарзі.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про фінансовий моніторинг по-новому: що вирішують суди.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.