ЄСПЛ постановив рішення щодо правомірності депортації людей до Північної Кореї

6 квітня Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «М.Л. та інші проти РФ» (CASE OF M.L. AND OTHERS v. RUSSIA). Заявниками у цій справі були троє чоловіків, які не мали документів, що посвідчують особу, стверджували, що прибули з Північної Кореї до РФ ще у дев’яностих і мали право перебувати там лише декілька років. Втім, після спливу відповідних термінів перебування вони не повернулися на батьківщину, а нелегально перебували у РФ протягом багатьох років. У 2015 та 2019 роках заявників затримали і розпочали процес повернення до КНДР. Заявники стверджували, що видворення їх туди було пов’язане із прямими загрозами їхньому життю і здоров’ю, тож вбачали тут порушення Конвенції.

Обставини справи

Історія Ф і З

У 2015 році Ф і З подали заяву на тимчасовий притулок у РФ. Вони стверджували, що у 1994-1995 роках приїхали з Північної Кореї за робочими візами, але після спливу їх терміну залишилися в РФ. Документів у них не було, так само не вдалося встановити їхню особу і міграційній службі. У підсумку, на початку 2017 року Ф і З надали тимчасовий притулок через те, що у КНДР їм загрожувала страта – там існувала практика катувань та страт людей, яких вислали з інших країн. Тривалість притулку періодично продовжували.

Проте у жовтні 2018 року Міграційний департамент МВС скасував рішення місцевої міграційної служби про надання та продовження тимчасового притулку. Посадовці зазначали, що притулок не може бути наданий людині, чию особу не було встановлено. Заявники спробували оскаржити відповідне рішення, але суди підтримали рішення Міграційного департаменту.

Ф та З вирішили зайти з іншого боку – спробувати отримати документи, що посвідчують особу. Проте міграційна служба, відповіла, що їхні особи неможливо встановити. Щодо Ф мали місце розбіжності між даними, що надав він, та даними, які змогли зібрати про нього посадовці. Щодо ж до З – посадовці не змогли підтвердити його твердження щодо того, ким він був. Спроби оскаржити відповідне рішення у судах також нічого не дало.

Історія МЛ

Подібно до перших двох заявників, МЛ також не мав жодних посвідчень особистості. За його словами, він в’їхав до РФ ще у 1993 році, де мав право залишатися протягом трьох років, але не виїхав у встановлений період. У квітні 2019 році МЛ затримали і він постав перед судом. Його визнали винним у порушенні міграційного законодавства – суд наклав штраф та призначив адміністративне видворення до КНДР. До видворення суд помістив заявника під варту.

МЛ також спробував оскаржувати це рішення з точки зору можливої страти та катувань, які загрожують людям, яких висилають до Північної Кореї. Також він стверджував, що після видворення його позбавлять волі на невизначений період без періодичного перегляду його законності, що суперечить вимогам Конвенції. Втім, суд прийшов до висновку, що заявник посилається на загальні ризики для тих, кого повертають до КНДР, а не особливості його можливого повернення, та що той не навів достатніх доказів, що саме йому щось загрожувало у разі видворення до КНДР. Верховний суд 10 грудня 2019 року погодився із такими висновками.

До рішення Верховного суду заявник встиг зробити «хід конем» і домігся того, щоб адміністративне видворення відклали до того, як його справу розгляне ЄСПЛ. Також у травні 2019 року МЛ спробував отримати статус біженця у РФ. Проте заявнику не вдалося пройти навіть етап подачі документів – під час перебування під вартою до нього мав прийти співробітник міграційної служби, але так і не прийшов. А у липні 2020 року суд випустив МЛ з-під варти – суд прийшов до висновку, що видворення навряд буде застосоване, а тому подальше перебування заявника під вартою становитиме порушення його прав. Вже після звільнення заявник спробував самостійно заповнити документи для отримання статусу біженця, але зробив це із помилками.

Розгляд ЄСПЛ

Порушення статей 2, 3 та 13

Отже, заявники стверджували, що рішення про їх видворення з РФ до КНДР становило порушення статей 2, 3 та 13 Конвенції. Адже у такому випадку існувала значна загроза того, що у Північній Кореї їх катуватимуть чи стратять. Крім того, у КНДР немає належних засобів правового захисту, які заявники могли б застосувати, щоб уникнути порушення їхніх прав на життя, заборону катування та інше.

«Суд свідомий того факту, що міграційний статус заявників не був врегульований. У зв’язку з цим заявники в принципі зобов’язані добровільно залишити РФ, Якщо вони цього не зроблять, їм може загрожувати депортація. Але Суд у подібних обставинах вже встановлював, що описане вище не обов’язково означає, що видворення відповідного заявника є неминучим».

Разом із тим, ЄСПЛ не знайшов доказів того, що заявникам справді загрожувало видворення до Північної Кореї. Зокрема, на користь цього свідчив випадок із МЛ, коли суд випустив його з-під варти у зв’язку з тим, що видворення щодо нього навряд буде застосоване. А у випадку Ф та З державні органи взагалі не видавали жодних рішень, які мали б на увазі їхнє видворення до КНДР. При цьому навіть у разі видання такого рішення заявники мали б змогу оскаржити його через суд.

Суд вирішив, що подальший розгляд цих скарг не є виправданим, адже заявникам не загрожувало видворення до КНДР, яке могло б призвести до їх страти та катування. Так само у разі виникнення такої загрози вони могли б оскаржити відповідне рішення через національні суди. На підставі пункту с параграфу 1 статті 37 ці заяви будуть виключені з реєстру справ.

«Описані вище висновки не позбавляють заявників можливості у майбутньому звернутися із заявою до Суду та застосувати наявні заходи – включно із визначеними у правилі 39 Регламенту Суду (тимчасові заходи – прим.) – у разі виникнення будь-яких нових обставин», – підсумував ЄСПЛ.

Скарги МЛ за статтею 5

Заявник просив Суд визнати порушення його прав, гарантованих статтею 5 Конвенцією. Він посилався на те, що його перебування під вартою у зв’язку із рішенням суду про адміністративне видворення було занадто тривалим, а також законодавство не передбачало механізму періодичного перегляду законності перебування під вартою осіб, які опинилися там у зв’язку з подальшим висланням.

«Суд нагадує, що будь-яке позбавлення свободи відповідно до другої частини пункту f параграфу 1 статті 5 Конвенції буде виправданим лише допоки триватиме процес депортації чи екстрадиції. Якщо відповідний процес не проходить оперативно, тримання під вартою перестає бути припустимим».

У цьому ж випадку заявник перебував під вартою понад 14 місяців. Такий термін в обставинах справи – зокрема, зважаючи на неспроможність державних органів встановити особу МЛ та, відповідно, країну, яка мала б його прийняти – ЄСПЛ визнав занадто тривалим. А тому таке позбавлення свободи МЛ суперечило зобов’язанням РФ відповідно до Конвенції. Таким чином, це було єдине порушення, яке Суд констатував у цій справі. У якості компенсації ЄСПЛ зобов’язав РФ виплатити МЛ 3900 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ став на захист права українських журналістів на конфіденційність їхніх джерел.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.