Верховний Суд: Право на соціальний захист є гарантованим Конституцією невідчужуваним основоположним правом, обмеження якого не допускається

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним абзацу 4 підпункту 1 пункту 1 постанови від 19 лютого 2020 року № 112, визнання дій протиправними.

Суть цієї справи полягає у тому, що з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінетом Міністрів України 19 лютого 2020 року прийнято постанову № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112). Окрім іншого, цією постановою було визначено розмір разової грошової допомоги до 5 травня на 2020 рік особам, на яких поширюється дія законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Позивач як особа, яка має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, вважаючи, що виплата такої допомоги у розмірі меншому, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» порушує його право на соціальний захист, звернувся з позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оскаржувану постанову, діяв всупереч нормам Конституції України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звужуючи при цьому обсяг прав, свобод та можливостей позивача як інваліда війни щодо ефективного використання права отримання разової щорічної грошової допомоги.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково: визнано протиправним та нечинним абзац 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 112 щодо виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» в частині осіб, які віднесені до І групи інвалідності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, залишив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України без задоволення, а судові рішення – без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з положень Основного Закону України, в якому передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

На підставі аналізу статей 3, 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» суд касаційної інстанції врахував те, що Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення.

З огляду на зазначене, колегія суддів погодилась з тим, що на момент прийняття Постанови № 112 Кабінет Міністрів України діяв у межах, визначених Законом повноважень та на виконання відповідних приписів Бюджетного кодексу України, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій Уряду щодо прийняття цієї Постанови.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Конституційним Судом України встановлено, що відповідно до Основного Закону України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є, зокрема, закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України.

З огляду на зазначене, Верховний Суд у цій справі зробив висновок про те, що право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке за загальним правилом має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституція України (зокрема, статті 1, 3, 13, 16, 17, 24, 25, 36, 44, 46, 47, 48, 49, 51, 52 та 64) безпосередньо закріплює низку концептуальних видів гарантій, спрямованих на реалізацію статусу України як соціальної держави та, відповідно, права кожного на соціальний захист, яке досить тісно пов’язане з правом на життя та стосується підтримки найбільш вразливих категорій громадян.

До таких видів гарантій, зокрема, відноситься унормування прямих зобов’язань держави щодо гарантування права на соціальний захист; виділення окремих груп громадян, які мають безумовне право на соціальний захист; встановлення мінімальних стандартів соціального захисту; закріплення конкретних механізмів реалізації зобов’язань держави у сфері соціального захисту.

Верховний Суд також зазначив, що встановлення Кабінетом Міністрів України розміру разової грошової допомоги до 5 травня в іншому розмірі, ніж це визначено законом, є порушенням конституційної гарантії права на соціальний захист.

Постанова Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20 (адміністративне провадження № К/9901/35603/20).

Нагадаємо, раніше ми писали, що Пенсійний фонд вважає, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.