Чи можна публікувати важливі рішення лише на сайті державних органів – позиція ЄСПЛ

Одним із найпопулярніших слів останніх років в Україні можна назвати слово «диджиталізація». Поява все більшої кількості функцій у додатку «Дія», анонс «суду у смартфоні» від президента, поступове зникнення паперових довідок і документів та багато іншого говорить про те, що довкола проходить доволі масштабний процес «оцифрування» багатьох сфер нашого життя. Але далеко не всі згодні, що така всеосяжна цифровізація – на краще.

Так, до Європейського суду з прав людини у рамках справи CASE OF STICHTING LANDGOED STEENBERGEN AND OTHERS v. THE NETHERLANDS звернулися громадянами Нідерландів, які стверджували, що уряд провінції, в якій вони проживали, занадто захопився диджиталізацією, що в результаті вилилося у порушення їхнього права на доступ до суду.

Трек для мотокросу і новий дозвіл

Заявники у цій справі проживали поблизу треку для мотокросу і за їхніми словами навіть могли чути зі своєї території шум від треку. Цей трек працював з 1987 року на стабільних умовах – заїзди можна було проводити лише з 13 до 19 години у середу та суботу весь рік, а у квітні-жовтні також дозволялися заїзди з 14 до 19 години у четвер та неділю.

У вересні 2013 року асоціація мотокросу подала до уряду провінції прохання видати дозвіл на розширення треку і продовження робочих годин. Після цього уряд провінції 4 грудня опублікував на своєму сайті повідомлення, що він планує схвалити заяву асоціації. У повідомленні також було зазначено, що проект рішення та відповідних документів будуть доступні для ознайомлення з 9 грудня до 20 січня 2014 року на сайті та у будівлі уряду провінції – до цього ж терміну зацікавлені сторони могли подати свої пропозиції та думки щодо проекту (усно чи письмово). У проекті також було зазначено, що оскаржити це рішення через суд можна буде лише у разі, якщо особа подавала пропозиції до проекту і є зацікавленою стороною.

Жодних пропозицій не надійшло, а тому 27 січня 2014 року уряд ухвалив рішення про видачу дозволу асоціації мотокросу. На сайті уряду з’явилося повідомлення про те, що відповідні документи будуть доступні на сайті та у будівлі уряду з 30 січня до 13 березня, а оскаржити це рішення також можна до 13 березня 2014. Заявникам стало відомо про це рішення майже за 10 місяців – 4 листопада 2014 року. Вже 12 листопада вони спробували оскаржити його через Administrative Jurisdiction Division – суд єдиної й останньої інстанції у подібних питаннях (далі – адміністративний суд).

Позиції сторін

У позові заявники ставили під сумнів те, що проект рішення та рішення після його ухвалення справді публікувалися. Вони також додавали, що відсутність від них пропозицій до проекту і подача позову після того, як сплив строк оскарження були виправданими, наполягаючи на тому, що публікацію відповідних документів на сайті уряду не можна вважати публікацією «іншим належним чином», як це встановлював General Administrative Law Act. Заявники стверджували, що громадяни Нідерландів можуть не мати змоги переглядати усі сайти місцевих та регіональних органів влади. У зв’язку з цим вони вважали, що їхні права на доступ до суду відповідно до статті 6 Конвенції було порушено.

Представники уряду натомість наполягали, що все відбувалося за законною процедурою. Вони надали архівні скріншоти з сайту уряду про публікацію проекту та рішення, а також зазначали, що діяли не лише на підставі загальної норми про публікацію «іншим належним чином» відповідно до General Administrative Law Act, а й на підставі Gelderland Province Electronic Notification Ordinance, яким прямо встановлено дозвіл на публікацію відповідних документів лише в електронному вигляді на сайті. Посилаючись на це та доступність Інтернету у країні (близько 93% людей старше 12 років у Нідерландах мали доступ до Інтернету у 2013 році), вони вважали, що порушення статті 6 Конвенції не було.

Рішення адміністративного суду

Із посиланням на попередню практику адміністративний суд у рішенні від 7 вересня 2016 року зазначив, що публікація повідомлень у Інтернеті є припустимою, якщо проект також публікується щонайменше одним неелектронним способом, якщо іншого не передбачено законом. При цьому суд зазначив, що Gelderland Province Electronic Notification Ordinance набрав чинності до публікації проектів, а тому можливість їх публікації лише на сайті була передбачена законодавством.

Так само суд не погодився, що у цьому випаду йшлося про порушення права заявників на доступ до суду. Посилаючись на практику ЄСПЛ, суд зазначив, що це право не є абсолютним – держави можуть встановлювати певні обмеження на його здійснення, якщо вони не порушують саму суть права на доступ до суду, переслідують законну мету і є пропорційними.

Так, несумісним із вимогами Конвенції було б обмеження права на доступ до суду у випадках, коли повідомлення було опубліковане таким чином, який не дав би належної можливості зацікавленим сторонам надати свої пропозиції та коментарі у встановлений термін. Втім, на думку суду, публікація проекту на сайті уряду не відноситься до таких ситуацій – публікація проектів у електронному вигляді навпаки мала на меті спростити доступ громадян до проектів. Крім того, електронні консультації можуть сприяти досягненню більш доступного та ефективного урядування адміністрацій, що є легітимною метою. Суд не побачив у доводах заявників аргументів щодо непропорційності вжитих заходів. У зв’язку з цим він прийшов до висновку, що порушення права заявників на доступ до суду не було.

Також суд зазначив, що заявники не надали вагомих підстав сумніватися у тому, що надані урядом скріншоти були справжніми. А тому він вважав достатньо встановленим те, що повідомлення про як проект рішення, так і саме рішення дійсно були опубліковані на сайті уряду. І, відповідно до вказаного вище, відсутність пропозицій від заявників, а також оскарження із запізненням було на відповідальності самих заявників. Таким чином, позов був визнаний неприйнятним. Національне законодавство не передбачало можливості оскаржувати рішення таких судів, а тому заявники одразу звернулися до ЄСПЛ.

Позиції сторін у ЄСПЛ

Відповідно до позиції заявників, публікація повідомлень на сайті регіонального уряд порушило їхнє передбачене Конвенцією право на доступ до суду, адже через це вони не змогли своєчасно звернутися до суду і відстояти свої цивільні права. У свою чергу, видача відповідного дозволу вплинула не лише на їхню якість життя, але й на вартість їхнього майна, що призвело до матеріальної шкоди. Уряд, як не дивно, не оскаржував прийнятність заяви і погодився, що вона має бути прийнятна, оскільки цивільні права заявників дійсно були зачеплені. У Суду також не було підстав визнати ці скарги безпідставними чи неприйнятними, а тому він перейшов до розгляду справи по суті.

Заявники стверджували, що вони не знали про рішення видати дозвіл асоціації мотокросу на продовження тривалості робочих годин треку, через що були позбавлені можливості своєчасно звернутися до суду. На їхню думку, публікація таких рішень винятково в Інтернеті несумісна із правом оскаржити таке рішення, адже не всі мають доступ до комп’ютера чи Інтернету. Кращим способом комунікації таких важливих питань вони називали публікацію проектів для обговорення у місцевих чи загальнонаціональних газетах. Разом з тим, у відповідних нормативно-правових актах не визначено, на яких саме сайтах мають публікуватися рішення для обговорення. Крім того, вони не вважали, що електронні консультації слугували законній меті, адже вони де-факто зробили органи влади менш доступними для громадян. З подібних міркувань заявники також називали цей захід непропорційним.

Представники уряду зазначали, що публікація проектів лише на сайті належним чином регульована відповідно до вимог правової визначеності. Вони погодилися, що не всі нідерландці мали доступ до Інтернету (92,8%), але вважали, що таке охоплення є більшим, аніж у місцевих та національних газет. Уряд  відкидав доводи заявників щодо легітимності переслідуваної мети, а також зазначав про пропорційність публікації проектів в Інтернеті. Так, ознайомитися з ними можна було будь-де та будь-коли, а ті, хто не має доступу до Інтернету вдома, могли це зробити у муніципальних установах чи бібліотеках. Так само зазначалося, що заявники мали очікувати того, що відповідні рішення будуть публікуватися саме в Інтернеті, адже після ухвалення Electronic Notification Ordinance усі проекти та рішення публікувалися винятково в Інтернеті. А повідомлення про ухвалення акту та те, що він змінює, було опубліковане в офіційній газеті уряду провінції.

Позиція ЄСПЛ

Перш за все, Суд акцентував увагу на своїй попередній практиці, у рамках якої він встановив, що право на доступ до суду у тому числі має на увазі можливість «отримати належне повідомлення про адміністративні чи судові рішення», що є особливо важливим у випадках, коли оскаржити таке рішення можна лише протягом обмеженого часу. При цьому уряд вірно відзначив, що країни можуть обмежувати це право до тої міри, поки це не суперечить самої суті цього права, переслідує легітимну мету та є пропорційним. Відповідно до практики ЄСПЛ, несумісними із вимогами Конвенції є обмеження, метою яких є створення бар’єру для звернення до суду, а не правова визначеність чи належне адміністрування судочинства.

Ключовою задачею Суду у цій справі було встановити, чи законодавство та судова практика створювали такі умови, за яких заявники могли сподіватися на врівноваження своїх інтересів та інтересів органів влади.

«Судові не належить визначати спосіб, у який мають публікуватися повідомлення, про які йдеться, але з описаних вище принципів випливає, що у випадках, коли апеляція подається щодо рішення адміністративного органу, яке може нанести безпосередню шкоду третім сторонам, необхідно створити систему, яка дасть можливість таким сторонам своєчасно ознайомитися із таким рішенням. Це вимагає того, щоб таке рішення або релевантна інформація про нього були доступні й опубліковані у завчасно визначений спосіб, який був би легкодоступний для всіх третіх сторін, яких можуть стосуватися. У разі наявності необхідних запобіжників, які забезпечували б таку доступність, застосування системи публікації винятково електронними засобами в принципі відповідає свободі розсуду держави».

Судді загалом відхилили доводи заявників про те, що вони не могли знати про видачу дозволу через публікацію проекту онлайн, адже за їхньою ж логікою вони мали прочитати про подібний порядок публікації у 2011 році у газеті, коли відповідний акт було ухвалено. Також Суд погодився з урядом, що публікація рішень в Інтернеті слугувала меті більш доступного та кращого урядування. Так, покриття Інтернетом у країні було високим, а заявники не заявляли, що не мали Інтернету або не вміли ним користуватися і таким чином взагалі не могли побачити проект і рішення на сайті уряду.

«У цих обставинах Суд не переконаний доводами заявників щодо того, що публікація повідомлення про проект рішення та рішення у безкоштовній місцевій газеті була б кращим запобіжником для охоплення сторін, яких це рішення потенційно могло стосуватися, аніж публікація на сайті провінції… У цьому контексті він ще раз відзначає, що повідомлення такого роду вже публікувалися винятково в електронному вигляді з 1 жовтня, і про це була публікація у місцевій газеті у час запровадження такої практики. Той факт, що це оголошення не потрапило у поле зору заявників, підтверджує твердження уряду про те, що публікація у місцевих газетах не є ідеальним способом охопити усі сторони, яких це рішення потенційно може стосуватися. Суд вважає, що можна було цілком реально очікувати, що заявники регулярно будуть ознайомлюватися із сайтом провінції на предмет оголошень про (проекти) рішення, які можуть їх стосуватися».

Суд прийшов до висновку, що наявна у провінції система електронних консультацій з громадськістю дотримувала справедливого балансу між інтересами спільноти в цілому і заявників зокрема. Заявники ж не змогли надати жодних доводів того, що такий спосіб публікації рішень будь-яким чином позбавив їх можливості прокоментувати відповідні проекти та оскаржити їх перед судом. Таким чином, уряд не вийшов за межі своєї свободи розсуду, а заявники не постраждали від непропорційного обмеження їхнього права на доступ до суду.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ оцінив позбавлення права на дострокову пенсію у 3000 євро.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.