ВС висловився щодо настання відповідальності за залишення в небезпеці

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 351/749/16-к, в якій досліджував питання притягнення до відповідальності медичної сестри за залишення підопічного в небезпеці.

Обставини справи

Так, органом досудового розслідування громадянка України обвинувачувалась у тому, що вона, будучи молодшою медичною сестрою дитячого будинку-інтернату, завідомо залишила без допомоги свого підопічного, який перебував у небезпечному для життя стані та позбавлений можливості вжити заходи до самозбереження внаслідок психічного захворювання, що спричинило смерть останнього.

З матеріалів справи відомо, що вона здійснювала нагляд за закріпленою за нею групою вихованців, серед яких знаходився підопічний. Будучи зобов`язаною піклуватися про останнього, обвинувачена залишила його без нагляду, в результаті чого він самовільно покинув приміщення адміністративного корпусу та вибіг на територію закладу, підійшов до вогнища, на якому спалювали сміття, через що у нього загорівся одяг. Будучи позбавлений можливості вжиття заходів до самозбереження через глибоку розумову відсталість та у зв`язку із невчиненням обвинуваченою жодних заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя, останній отримав тілесні ушкодження у вигляді термічних опіків 96% поверхні тіла, внаслідок чого настала його смерть.

За вироком суду першої інстанції її визнано невинуватою у висунутому їй обвинуваченні за ч. 3 ст. 135 КК України та виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.

Висновок Верховного Суду

Так, органом досудового розслідування дії медичної сестри були кваліфіковані за ч. 3 ст. 135 КК України як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок психічного захворювання, що спричинило смерть потерпілого.

ВС зазначив, що з об`єктивної сторони даний злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги зазначеної особи. При цьому при залишенні без допомоги обов’язки щодо порятунку життя і здоров’я особи не виконуються в умовах безпосередньої загрози завдання шкоди цим правоохоронюваним цінностям. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективно могла бути така допомога.

Також ВС підкреслив, що з суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом, тобто, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов`язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

У судовому засіданні були досліджені усі докази, які прокурор вважав за необхідне надати суду для доведеності винуватості. При цьому суд вірно встановив, що виправдана залишила підопічного для того, щоб за розпорядженням лікаря та чергової медсестри супроводжувати іншого підопічного до поліклініки. При цьому підопічного вона залишила під наглядом інших медсестер, у небезпечному для життя стані він не перебував і йому на той момент нічого не загрожувало. Внаслідок цього суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між діями обвинуваченої та настанням смерті потерпілого відсутній причинний зв`язок, оскільки вона не могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру, що є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК України. За таких обставин суд вірно виправдав у вчиненні інкримінованого їй злочину.

З таким висновком погодився і суд касаційної інстанції.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли показання є самостійним процесуальним джерелом доказів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.