Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 726/1606/17.
Так, з матеріалів справи відомо, що позивачка під час шлюбу та сумісного проживання з відповідачем придбала за спільні кошті автомобіль марки «Mercedes-Benz E 200», який було зареєстровано на відповідача.
Чоловік без її відома, дозволу і згоди зняв з обліку вказаний автомобіль та на підставі договору-купівлі продажу перереєстрував автомобіль на свою матір.
Позивач вказувала на те, що зазначений договір між відповідачами був укладений з метою позбавити її права власності, приховавши незаконну угоду, тобто недобросовісно. Його матір знала про те, що автомобіль був придбаний нею і її сином в період шлюбу за спільні кошти, що вона не давала згоди на його відчуження.
Враховуючи викладене, просила суд визнати договір купівлі-продажу автомобіля марки «Mercedes-Benz E 200» недійсним. Також просила визнати, що автомобіль вартістю 754 660 грн є спільним майном подружжя і частка кожного з подружжя становить ½ частину спірного майна. Поділити спільне майно подружжя - автомобіль, стягнути на її користь ½ частки автомобіля в розмірі 377 330 грн.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля недійсним. Постановою Чернівецького апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Так, касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішення помилково вважали встановленою ту обставину, що позивачем доведено, що відповідач, яка є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля, при його укладенні діяла недобросовісно, тобто що вона знала чи не могла не знати про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що її син не отримав згоди на продаж зазначеного автомобіля у позивача.
Установивши, що автомобіль придбаний у період перебування у шлюбі, а відповідачами не спростовано презумпцію спільності майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладеного між відповідачами, оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
ВС зауважив, що предметом спору є автомобіль марки «Mercedes-Benz E 200», правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
Таким чином, оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей.
Крім того, ВС зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що судами не наведено доказів про те, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу діяли недобросовісно, є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми, і відповідно до чистини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Посилання касаційної скарги на те, що суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми компенсації з відповідача за 1/2 частини автомобіля на користь позивача, чим фактично не вирішили реально спір між подружжям, є необґрунтованим, оскільки сама позивачка рішення суду першої інстанції до суду апеляційної та касаційної інстанцій не оскаржувала.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.