Стягнення з держави шкоди через бездіяльність досудового розслідування: позиція ВС

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/7621/17.

Обставини справи

У травні 2017 року громадянин України звернувся з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування майнової шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 березня 2012 року працівниками органу досудового розслідування в рамках відкритого кримінального провадження у нього в квартирі проводився обшук, під час якого були викрадені його особисті кошти та цінні речі, а саме: грошові кошти у сумі 8 000 доларів США, грошові кошти у сумі 700 фунтів Великобританії, коштовні прикраси у кількості десяти штук загальною вартістю більше 45 000 грн, золота чоловіча обручка, запонки виробництва фірми «Ted Lapidus», ліхтар «Хальціон», вартістю близько 1 800 грн х 3 = 5 400 грн, шланг піддуву сухого костюма DUI вартістю близько 320 грн х 3 = 960 грн, безрукавка-утеплювач неопренова 3 мм для підводного плавання 160 грн х 3 = 480 грн, тесак саперний красномідний, виготовлений на початку ХІХ століття, вартістю приблизно 5 000 грн х 3 = 15 000 грн.

Вважав, що обшук проведено без достатніх правових підстав, а приміщення, де проводився обшук, є його власністю, житлом і місцем діяльності адвоката.

Про вчинення злочину під час обшуку ним подано відповідну заяву, на підставі якої проводилося досудове розслідування, яке ніяких результатів не дало, кошти йому не повернуті, численні скарги на слідчого та інших учасників розслідування судами підтримувалися, скасовувалися незаконні постанови слідчого про закриття кримінальних проваджень, але справа за більш ніж шість років так і не була вирішена, досудове розслідування належним чином не проведено, ухвали суду про це не виконані. Протягом тривалого часу він намагався повернути належне йому майно (кошти), однак відповідачі від цього ухилялися.

Позивач, посилаючись на положення статей 8, 1177 Цивільного кодексу України , у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, просив суд стягнути з держави на свою користь завдану йому бездіяльністю органів досудового розслідування майнову шкоду у розмірі 302 175 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов задоволено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що до теперішнього часу кримінальне провадження не закінчено, винні особи не встановлені, повідомлення про підозру у вчиненні злочину не пред`явлено. Таким чином, особи, винні у вчиненні крадіжки, яка, на переконання позивача, була скоєна під час проведення обшуку у його квартирі, не встановлені, кримінальне провадження не закінчено, а отже, не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними невстановленими особами, на підставі статті 1177 ЦК України, у даному випадку.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов’язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).  Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної  тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, дев’ять разів ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 19 липня 2013 року, наданої суду Дніпровським відділом поліції ГУ НП в Дніпропетровській області 21 вересня 2017 року, зазначено, що 22 червня 2017 року постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у цьому кримінальному провадженні на теперішній час ведеться слідство.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення, якого заявив позивач, знаходилося в квартирі). Розслідування тривало з 19 липня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило більше 4 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.

ВС наголосив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Ураховуючи викладене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним та підлягає скасуванню.

Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що наведені вище, Верховний Суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з Держави грошової компенсації у розмірі 15 000 грн.

Отже, Верховний Суд, встановивши, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а суд касаційної інстанції згідно зі статтею 412 ЦПК України наділений повноваженнями змінити оскаржувані судові рішення або ухвалити нове рішення, дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог  та стягнення за рахунок Держави грошової компенсації у розмірі 15 000 грн.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами: ВС розповів про наслідки.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.