Для отримання дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву землекористувачі звертаються до відповідного органу Держгеокадастру із заявою та документами, за наслідками розгляду якої може бути прийнято рішення про надання чи відмову у наданні відповідного дозволу, про що письмово повідомляється заявнику із зазначенням причини такої відмови. Тобто прийняття за результатом розгляду заяви про надання дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву і поданих до неї документів є дискреційним повноваженням Держгеокадастру.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Держгеокадастру (ГУ Держгеокадастр) про визнання дій протиправними, зобо'язання вчинити дії.
Суть цієї справи полягає у тому, що товариство, якому на підставі договору оренди передано земельну ділянку для будівництва комплексу заводів по глибокій переробці каменю та виробництва щебню, звернулось із заявою до ГУ Держгеокадастру про надання спеціального дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки. За результатом розгляду цієї заяви та долучених до неї документів відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні спеціального дозволу з посиланням на відсутність деяких документів необхідних для видачі такого дозволу. Після усунення зазначених недоліків позивач повторно звернувся із заявою про надання спеціального дозволу, однак ГУ Держгеокадастру знову прийняв рішення про відмову у наданні відповідного дозволу. Таке рішення мотивоване тим, що у поданих на розгляд документах відсутні: проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою; копія договору на виконання земляних робіт земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою. Вважаючи вказану відмову протиправною, товариство звернулося до суду з адміністративним позовом.
Судом першої інстанції позов задоволено, оскільки було встановлено протиправність дій ГУ Держгеокадастру щодо відмови товариству у наданні дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки. Крім того, суд дійшов висновку, що для повного захисту порушених прав позивача необхідно зобо'язати ГУ Держгеокадастру видати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Натомість, суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру задовольнив частково, скасував постанову суду першої інстанції у частині зобов’язання відповідача видати дозвіл та прийняв у цій частині нову постанову, якою зобов’язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву позивача та подані до неї документи. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, яка надана в оренду товариству для будівництва комплексу заводів по глибокій переробці каменю та виробництва щебню. Водночас щодо задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Суд касаційної інстанції виходив із положень частини четвертої статті 245 КАС України, якою передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень, прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зважаючи на те, що у цій справі судами не встановлено виконання товариством усіх умов, визначених законом, для прийняття рішення про видачу спеціального дозволу, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що зобов’язання відповідача видати відповідний дозвіл є, за вказаних обставин, втручанням у дискреційні повноваження державного органу, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву про надання спеціального дозволу.
На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 (адміністративне провадження № К/9901/16441/18).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.