Підстави накладення арешту на кошти платника податків: позиція Верховного Суду

Арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 814/1342/15.

Обставини справи

Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області  звернулась до суду із позовом до Приватного підприємства, у якому просила накласти арешт на рахунки Підприємства, відкриті у банківських установах.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція посилалась на те, що директор Підприємства не допустив перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно з наказом начальника Інспекції, за наявності законних підстав для її проведення.

Миколаївський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у податкового органу були наявні правові підстави для звернення до суду із даним позовом, оскільки директор Підприємства не допустив перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, з урахуванням того, що правомірність рішення начальника Інспекції про застосування повного адміністративного арешту майна Підприємства була перевірена та підтверджена судом при розгляді справи.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті  94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).  Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування – або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Також ВС зазначив, що положення статті 94 Податкового кодексу України не визначають послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість, приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Виходячи з аналізу наведеного правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Підтвердження або непідтвердження обґрунтованості  адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

З огляду на те, що в Інспекції були наявні законні підстави для проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства, призначеної згідно з наказом начальника Інспекції, доказів оскарження цього наказу Підприємством в процесі розгляду справи надано не було, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про позицію ВС щодо відсутністі в акті перевірки деталізації обставин податкового правопорушення. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.