Чи створюється преюдиція для того, хто, ймовірно, взяв хабар у разі вироку стосовно того, хто його дав

Якщо вироком суду встановлено винуватість особи у наданні неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК), то це судове рішення не має преюдиціального значення в іншому кримінальному провадженні щодо цієї службової особи. До такого висновку дійшов ККС ВС у справі № 991/1352/19. 

Обставини справи

За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року громадянина Пакистану Б. визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі), та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 12 750 грн.

Згідно з цим вироком, він умисно надав неправомірну вигоду службовій особі – А., щодо якої досудове розслідування проводиться в іншому кримінальному провадженні, за вчинення А. в інтересах третьої особи дій з використанням наданого їй службового становища.

А саме зазначається, що він у період з лютого 2018 року до березня 2018 року надав А. неправомірну вигоду у вигляді автомобіля марки/моделі «BMW X3» вартістю 1,27 млн грн за вчинення ним в інтересах третьої особи – ТОВ, дій з використанням свого службового становища, а саме за підписання наказів про зарахування іноземних громадян на навчання в університеті. Крім того, цей же громадянин Пакистану Б.,  продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на надання неправомірної вигоди А. – факт отримання неправомірної вигоди яким розслідується у іншому кримінальному провадженні, надав А. неправомірну вигоду у вигляді автомобіля марки/моделі «BMW X5» вартістю 1,64 млн грн. за утримання ним від створення з використанням власного службового становища штучних перепон при оформленні іноземців на навчання.  

Вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Наголошує, що судом першої інстанції у вироку було встановлено факт надання Б. йому, як службовій особі, неправомірної вигоди, тому вказане дозволяє ідентифікувати його як особу, що отримала неправомірну вигоду від засудженої особи та створює преюдицію, оскільки є фактичним визнанням його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК.  

Зазначає, що у мотивувальній частині вироку є посилання на ст. 6 Статуту навчального закладу, що передбачає права та обов`язки ректора за посадою, яку він обіймає; вказано адресу та номер його службового кабінету, яким він користувався протягом лютого 2018 року; відображено допит у судовому засіданні обвинуваченого, який повністю визнав свою вину та послався у своїх показаннях на ректора, що створював проблеми для зарахування студентів та задля їх усунення висував вимоги щодо придбання автомобілів тощо.

У запереченні на касаційну скаргу прокурор просить касаційну скаргу ректора залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції – без зміни. Вказує на те, що згідно з вироком суду першої інстанції неможливо достовірно встановити, що він стосується прав, свобод та інтересів А., оскільки в ньому відсутня інформація, яка б дозволила ідентифікувати останнього. Наголошує, що у вироку суду А. як ректор не згадується, а також не зазначено будь-яких фактичних даних, що дають змогу його ідентифікувати.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд розглянув у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну  скаргу  А. на ухвалу  апеляційного  суду від  30.04.2020  про повернення  апеляційної  скарги  у кримінальному провадженні за обвинуваченням Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

Як вже було сказано, за вироком місцевого суду від 26.12.2019 Б. визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

Ухвалою апеляційного суду від 30.04.2020 апеляційну скаргу А. на вирок місцевого суду від 26.12.2019 стосовно Б. повернуто останньому.

ВС, розглянувши касаційну скаргу А., залишив її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду, яка оскаржувалася, - без змін, мотивувавши своє рішення таким.

Як зазначив ВС, посилання у касаційній скарзі А. на те, що встановлення судом факту надання йому як службовій особі неправомірної вигоди засудженим створює преюдицію, оскільки є фактичним визнанням його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК, є безпідставними.

Відповідне рішення мотивовано ч. 2 ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК, в яких передбачено презумпцію невинуватості особи.

Окрім того, ВС відзначає, що інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні.

Чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

«Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження», - підкреслив ВС у своєму рішенні.

Детальніше з текстом постанови ВС від 22.07.2020 у справі № 991/1352/19 (провадження № 51-2608км20) можна ознайомитися за посиланням.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.