Практика банкрутства: коли керівництво відповідатиме за борги компанії

Питання застосування положень нового Кодексу України з процедур банкрутства, який набув чинності 21 жовтня поточного року, продовжують хвилювати всі сторони, причетні до цього процесу, — суддів, арбітражних керуючих, адвокатів, фахівців з питань неплатоспроможності.

Вони продовжують обговорювати в професійному колі практичні аспекти та проблемні питання процедур банкрутства, адже Кодекс містить чимало новел, які ще не мають чіткого підтвердження судовою практикою.

Зокрема, керівник практики корпоративного права, партнер адвокатського об’єднання Юлія Курило поділилася із «Судово-юридичною газетою» своїм баченням щодо такого важливого питання, як солідарна та субсидіарна відповідальність по зобов'язаннях боржника в межах провадження у справі про банкрутство. Відбулось це під час круглого столу «Експериментальне банкрутство чи межа досконалості», проведеного Господарським судом міста Києва.

Адвокат Юлія Курило:

«Тема, на мій погляд, є досить актуальною, а саме через те, що Кодексом України з процедур банкрутства було запроваджено новий вид відповідальності керівників компаній. Відтепер вони відповідають солідарно у тому випадку, якщо не звернуться до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в той час, коли підприємство демонструє ознаки сталої неплатоспроможності.

Можливість притягнення до субсидіарної відповідальності як керівників, так і бенефіціарів та осіб, які мають суттєвий вплив на діяльність підприємства, існувала і під час дії попереднього законодавства. Але, на жаль, практичне застосування цього не набуло значного поширення. Труднощі тут зазвичай виникали через те, що в арбітражних керуючих, які представляють у даному випадку інтереси кредиторів, не вистачало часу і знань. І тут можуть стати в нагоді адвокати, які, використовуючи наявні у справі документи, допоможуть звернутися до суду із відповідними заявами, а також допоможуть арбітражним керуючим підготувати необхідну доказову базу. Адже йдеться про притягнення в межах процедури банкрутства до субсидіарної відповідальності осіб, які, власне, й ухвалювали ті рішення, що призвели до неплатоспроможності юридичної особи.

Ухилення від сплати боргів в українській дійсності, на жаль, досить поширене. Особа, зловживаючи корпоративним статусом, намагається уникнути сплати боргів не тільки за господарсько-правовими зобов’язаннями, але й по виплаті зарплат працівникам підприємства, а також податків. Таким чином, з метою запобігання подібним зловживанням і був створений інститут притягнення до додаткової, або субсидіарної, відповідальності певних осіб.

Є ще один інститут, який також, я вважаю, може бути застосований в межах процедур банкрутства. Це притягнення до відповідальності посадових осіб і осіб, що мають суттєвий вплив на діяльність підприємства, за допомогою корпоративного законодавства.

Саме стаття 92 Цивільного кодексу зобов’язує керівників підприємств діяти добросовісно, розумно і в інтересах юридичної особи. Непоодинокі випадки, коли активи виводяться з компаній, і це виключає можливість для підприємства нормально функціонувати. Тому подібні речі треба припиняти. Законодавство дає таку можливість. Справа лише за практикою.

Нещодавно за ст. 92 ЦК було притягнуто до відповідальності директора підприємства, який відмовився від дозвільного документу на користь іншої юридичної особи. Цей документ дозволяв підприємству здійснювати видобування певних корисних копалин. Таким чином директор свідомо зруйнував даний бізнес підприємства, компанія зазнала збитків, і тому позов був звернений на директора. Цей позов судом було задоволено.

Крім того, хоча судової практики небагато, але вже є роз’яснення Верховного Суду про критерії притягнення осіб, причетних до доведення компанії до банкрутства, до субсидіарної відповідальності. Звичайно, важко встановити, що дії тієї чи іншої особи є у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з настанням негативних наслідків у вигляді банкрутства. Але все одно вдалося визначити окремі ознаки дій, які свідчать про провину посадової особи. Це коли, наприклад, не ведеться достовірний бухгалтерський облік, коли знищуються документи, коли компанія уникає подання податкової звітності, коли компанія накопичує податковий борг, коли укладаються правочини, що суперечать інтересам компанії, коли відчужується майно, що є основою господарювання. Усі наведені дії спрямовані не на розвиток компанії і отримання нею прибутку, а на досягнення дещо інших цілей.

Початок покладений. Я вважаю, що за цим майбутнє».