ЄСПЛ не знайшов порушень у монополії адвокатури на представництво в українських судах

Європейський суд з прав людини 14 травня 2019 року розглянув справу «Молдавська проти України» та встановив, що вимога про те, щоб сторона була представлена кваліфікованим адвокатом, не може розглядатись як така, що суперечить Конвенції.

Обставини справи

7 серпня 2017 року Миколаївський суд виніс рішення, за яким він задовольнив вимогу прокурора та анулював договір купівлі-продажу між Коблівською сільською радою та заявником та I. щодо земельної ділянки на тій підставі, що відповідно до чинного законодавства земля в прибережній зоні не може бути приватизована.

1 листопада 2017 року Одеський апеляційний господарський суд залишив рішення від 7 серпня 2017 року без змін. Заявник був представлений правником М. на слуханні в Апеляційному суді.

Після судової реформи в Україні справа була передана до Верховного Суду.

12 березня 2018 року Верховний Суд ухвалив постанову про відмову в задоволенні апеляції заявника, оскільки М. не надала доказів того, що її представник є адвокатом. Верховний Суд зазначив, що згідно зі змінами до Конституції України, які набули чинності 30 вересня 2016 року, з 1 січня 2017 року заявники обов’язково мають бути представлені саме адвокатом у всіх провадженнях, відкритих після цієї дати, в яких Верховний Суд діє як суд касаційної інстанції.

Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) на незаконне обмеження її доступу до суду касаційної інстанції, зокрема на те, що її представнику не було дозволено подавати касаційну скаргу з питань права і що таке обмеження не можна було передбачити під час спроби подати таку скаргу. Вона також стверджувала, що існує виняток з правила щодо представництва виключно адвокатом, якщо справа була малозначною. Законодавство ж на момент оскарження не встановлювало, які справи слід вважати малозначними.

Рішення Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини зазначив, що право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує державного регулювання, яке може змінюватися в часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Тим не менше, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, що сама суть права буде порушена.

Виходячи з обставин даної справи, заявниця та її представник повинні були знати про однозначні перехідні положення Конституції, що стосуються потреби в представництві у Верховному Суді, яке повинно здійснюватися виключно адвокатами з 1 січня 2017 року.

Виняток з цього правила було зроблено для справ, які вже були розглянуті до 30 вересня 2016 року, коли були зміни до Конституції щодо правосуддя набули чинності, що не стосувалося заявника. Більше того, відповідні статті Господарського процесуального кодексу України, які вступили в силу 15 грудня 2017 року, не містять жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо застосовності вище зазначених конституційних положень до її справи. Таким чином, обмеження обов'язкового представництва було передбачуваним і обґрунтованим.

ЄСПЛ також нагадує, що вимога про те, щоб апелянт був представлений кваліфікованим правником перед судом касаційної інстанції  як, наприклад, вимога, що застосовується в даній справі, не може розглядатися як така, що суперечить статті 6 Конвенції. Ця вимога чітко сумісна з особливостями статусу Верховного Суду як вищого суду, і це загальна риса правових систем у ряді держав-членів Ради Європи.

Також судді ЄСПЛ підкреслюють, що процедурні вимоги, такі як обов'язкове представництво адвокатом, не повинні обмежувати право суб'єкта права на доступ до суду у зв'язку з її фінансовим становищем.

ЄСПЛ не бачить необхідності розгляду аргументів заявника про те, що її справу можна було б вважати «малозначною», і тому вона могла б мати право користуватися винятком з правила про обов'язкове представництво, враховуючи, що малозначні справи не підлягають оскарженню до суду касаційної інстанції відповідно до процесуальних положень. Таким чином, питання про доступ до Верховного Суду не могло б виникнути, якщо її справу дійсно вважали малозначною, і тому її апеляція з питань права була б не прийнятною ratione valoris.

Отже, беручи до уваги вище викладені міркування, Європейський суд з прав людини зробив висновок: немає жодної підстави вважати, що права заявника на суд у розумінні пункту 1 ст. 6 Конвенції було порушено. Тому ЄСПЛ визнав скаргу явно необґрунтованою і відхилив її відповідно до пунктів 3 (а) та 4 ст. 35 Конвенції.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Рада направила до КСУ законопроект Зеленського про скасування адвокатської монополії.