Відкриття іншій стороні документів, що стали підставою проведення НСРД: окрема думка

За наявності відповідного клопотання процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання), які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), і які не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу №751/7557/15-к.

У постанові ВП від 16 січня 2019 року йдеться про те, що для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо негласних слідчих (розшукових) дій.

Втім, четверо суддів ВП ВС (Наталя Антонюк, Валентина Данішевська, Ірина Саприкіна та Олег Ткачук) зауважили, що зазначені висновки не охоплюють усіх випадків, які мають місце у правозастосуванні. У спільній окремій думці судді, зокрема, зазначили, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД не є доказом у кримінальному провадженні. Адже процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або груп осіб.

Н. Антонюк, В. Данішевській, І. Саприкіній та О. Ткачуку видався суперечливим висновок ВП ВС про те, що процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання), і які не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.

На противагу цій позиції вони зазначили, що якщо ухвала слідчого судді була надана суду під час судового розгляду у суді першої інстанції, і сторона захисту у змагальному процесі могла довести перед судом свої аргументи щодо допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД у сукупності з оцінкою правової підстави для проведення НСРД, суд має право оцінити отримані докази і визнати їх допустимими за умови дотримання визначеної КПК процедури проведення НСРД.

Отже, системне тлумачення ст. 290 КПК дозволило четвірці суддів ВП ВС зробити висновок, що відповідно до ч.12 ст.290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, які є в її розпорядженні, то відповідно до положень цієї статті суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

«В ухвалі слідчого судді про проведення НСРД немає жодних відомостей, які можуть бути доказами у конкретному кримінальному провадженні. Ця ухвала за своєю правовою природою є процесуальною підставою для отримання доказів. Але сам доказ вона не підміняє і у доказ не трансформується. Ухвала слідчого судді про проведення НСРД повинна досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД», — йдеться в окремій думці.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що п’ятеро суддів Великої Палати ВС — Олександр Прокопенко, Володимир Британчук, Наталя Лященко, Олена Ситнік та Олександра Яновська висловили окрему думку щодо порядку повідомлення про підозру спецсуб’єкту. Згодом аргументи, наведені в окремій думці, булі відображені й у постанові Касаційного кримінального суду.  

Крім того, Велика Палата сформулювала правову позицію стосовно можливості примирення сторін у кримінальному провадженні щодо злочину, наслідком якого є смерть потерпілого.

До того ж, ВП ВС визначила, чи можливе касаційне оскарження судових рішень щодо застосування амністії, постановлених на стадії виконання вироку.