Чи можливо довести факт мобінгу: аналіз судової практики

Мобінг — «антидискримінацийний» тренд 2019 року

Одним з найбільш масштабних суспільних явищ останніх років сміливо можна вважати боротьбу з дискримінацією в будь-якому її прояві. Гендерна нерівність, харасмент, булінг, хейзинг та багато інших явищ були активно засуджені світовою спільнотою. І якщо тема булінгу вже давно розглядається в українських соцмережах, СМІ та на законодавчому рівні, то співзвучний термін мобінг (від анг. mob — юрба) з’явився порівняно недавно.

Булінг — проблема дитячих та підліткових колективів, тоді як мобінг — його «старший брат», а саме цькування та приниження на роботі. І хоча слово для нас нове та незвичне, явище досить міцно вкорінилося у деяких малих та великих колективах України. Ігнорування, висміювання, плітки, приниження, змови — усі ці інструменти психологічного тиску використовуються не просто для систематичних знущань, а у більшості випадків ще й для досягнення досить конкретної мети — звільнення жертви мобінгу. Як правило, керівництво закриває очі на проблеми меншості для збереження рівноваги та спокою серед агресивної більшості.

 Закон щодо протидії мобінгу

1 березня у Верховній Раді України за №10118зареєстровано законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу. У разі прийняття вказаний закон обіцяє суттєво вплинути на трудові відносини та ділову етику в Україні в цілому.

Подробиці та основні тези вказаного законопроекту детально розглядалися https://sud.ua/ru/news/ukraine/136689-nakazanie-za-travlyu-na-rabote-podrobnosti-zakonoproekta.

Робити висновки щодо прийняття вказаного закону саме в такій редакції ще рано, але необхідність у ньому вже досить гостра. Так, напередодні реєстрації законопроекту №10118, а саме 25 лютого 2019 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення скаргу позивача по справі №335/7775/17 про встановлення фактів дискримінації у сфері праці з політичних та інших переконань. Відразу варто зазначити, що судові спори стосовно мобінгу в Україні зустрічаються досить рідко, тема лише починає набирати оберти (у тенденції пильної уваги світової спільноти до питання харасменту, булінгу та питань гендерної нерівності). Отже, кожне рішення у справах з мобінгу є надзвичайно важливим для формування подальшої суддівської практики.

Судова справа про мобінг серед учителів

Позивач понад 35 років працює викладачем у ВНЗ «Запорізький будівельний коледж» (Відповідач 1), який с 2013 року знаходиться під керівництвом Відповідача 2. Після конфлікту в 2015 році Відповідач 2 почав усіляко дискримінувати Позивача за ознаками політичних та інших переконань, внаслідок чого останній зазнав обмежень у реалізації своїх прав і свобод, йому створені менш сприятливі умови праці порівняно з іншими викладачами. Позивачеві необґрунтовано зменшувались педагогічне навантаження та розмір премії, було створено незручний графік. У трудовому колективі та серед колег інших навчальних закладів постійно принижувалась його людська гідність, була створена максимально ворожа атмосфера. Також мав місце мобінг шляхом третирування та приниження, демонстративно, з приниженням його гідності й на підвищених тонах, та безпідставний виклик по номеру 102 патрульної поліції, які Позивач просить суд визнати фактами його дискримінації у сфері праці. Окрім всього, він зазначає, що до його ігнорування та приниження було залучено також студентів закладу.

Неправомірні дії відповідачів призвели до моральних переживань, Позивач втратив душевний спокій, постійно перебуває в роздратованому та стресовому стані, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок неправомірних дій відповідачів погіршився стан його здоров'я, він змушений лікуватися в умовах стаціонару.

З наведених підстав Позивач просив суд визнати вищевказані факти його дискримінацією у сфері праці та усунути цю дискримінацію шляхом визнання дій та рішення ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» (Відповідача 1) та Відповідача 2 при обмеженні та порушенні його конституційних прав — права на рівність всіх перед законом, права на інформацію, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на звернення зі скаргами та заявами стосовно посадових осіб державних органів та установ, а також стягнути суму 50 000 гривень у компенсацію моральної шкоди.

У свою чергу, Відповідач 2 надав пояснення, відповідно до яких обґрунтував та документально підтвердив доцільність змін у трудовому розпорядку Позивача. Негативне ставлення колег Відповідач 2 пояснив агресивною поведінкою Позивача, а виклик поліції — тим, що Позивач знаходився на території закладу в позаробочий час у супроводі сторонньої особи і відмовлявся добровільно залишати приміщення.

Також було залучено свідків зі сторони Відповідачів, які підтвердили, що конфліктні ситуації спричиняв Позивач, і жодного мобінгу стосовно нього вчинено не було. Тоді як свідки Позивача (син та дружина) надали свідчення лише зі слів Позивача та судом до уваги не бралися.

 Проблематика доказування у справах з мобінгу

Таким чином, суд постановив, що вимоги Позивача щодо визнання дискримінаційних дій у його бік підтвердження не знайшли, адже жодним чином не було доведені. Так, роблячи неодноразово наголос на дискримінацію та утиск щодо його політичних поглядів, Позивач при цьому назвати свої політичні погляди відмовився. Таким чином, вказані ним дії не можуть вважатися дискримінаційними самі по собі, оскільки опираючись на визначення ст. 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», для віднесення певних дій до дискримінаційних необхідна наявність певної ознаки (тобто конкретного переконання), внаслідок якої позивач зазнає обмеження у своїх правах, зокрема в сфері праці, у порівнянні з іншими співробітниками.

Стосовно питання саме мобінгу. Позивач вимагав визнати мобінгом приниження та знущання колег, що викликали патрульну поліцію на робоче місце. Суд дійшов висновку, що дійсно мав місце виклик патрульної поліції, оскільки Позивачем було порушено правила внутрішнього трудового розпорядку, а саме він перебував у приміщенні коледжу після 17:00 з іншою особою (його представником у даній справі).

Орджонікідзевським районним судом Запоріжжя було відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а 25.02.2019 Запорізький апеляційний суд постановив залишити це рішення без змін.

Таким чином, можна зробити висновок, що вказана справа є яскравим прикладом того, як складно довести факт мобінгу (та й встановити, чи був він взагалі), а тим паче притягнути винних до відповідальності. Як і більшість спорів, пов’язаних з моральною шкодою, найслабшим місцем справ щодо мобінгу є процес доказування.

Сподіваймося, що після прийняття законопроекту №10118 щодо визначення та ознак мобінгу ця прогалина буде заповнена. І при зростаючій кількості судових прецедентів, орієнтуючись на європейські цінності та засади, мобінг стане ганебним та поодиноким явищем у трудових колективах.