Спірні питання спадкування прав на майно, обтяжене іпотекою

Олександр Кухарєв,

доктор юридичних наук, доцент,

професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ,

викладач Національної школи суддів України

До складу спадщини входять як права, так і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Такий порядок формування складу спадщини зумовлений універсальним характером спадкового правонаступництва.

Властивістю переходу в порядку спадкового правонаступництва наділені об’єкти нерухомості, обтяжені іпотекою. Зазвичай це має місце у разі, коли спадкодавець уклав за життя кредитний договір та передав належне майно в іпотеку, проте смерть позбавила його можливості повернути кредит та сплатити проценти. В окремих випадках іпотекодавцем виступає особа, відмінна від боржника в основному зобов’язанні – майновий поручитель. Обов’язки, що випливають із кредитного договору, входять до складу спадщини, оскільки не є такими, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Ця позиція є усталеною як у правовій доктрині, так і у правозастосовній практиці.

Іпотека характеризується правом слідування, сутність якого розкривається у ст. 23 Закону України «Про іпотеку» і полягає в такому: у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, іпотека у зв’язку зі смертю іпотекодавця не припиняється.

Цивільні правовідносини, що виникають внаслідок спадкування прав на нерухомість, обтяжену іпотекою, суттєво ускладнюються через застосування не лише Закону України «Про іпотеку» та норм § 6 гл. 49 ЦК, а й положень книги 6 ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 1281 ЦК кредиторові спадкодавця належить пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Викладене свідчить про обов’язковість оприлюднення кредитором спадкодавця своїх вимог, заявляючи тим самим про свій титул. Оскільки зі смертю позичальника зобов’язання з повернення кредиту включається до складу спадщини, строки пред’явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регулюються ст. ст. 1281, 1282 ЦК. Причому кредитор, який не пред’явив вимоги до спадкоємців боржника, що прийняли спадщину у зазначені строки, позбавляється права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК). Отже строки пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців останнього за своєю правовою природою є преклюзивними, сплив яких припиняє існування права вимоги кредитора внаслідок нездійснення ним свого права. Через це такі строки не підлягають поновленню, оскільки за своєю сутністю вони є відмінними від строку позовної давності (гл. 19 ЦК).

За таких обставин у сфері спадкового права звужується дія  ст. 12 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Смерть іпотекодавця перешкоджає кредиторові невідкладно звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки через необхідність дотримання процедури, встановленої спадковим законодавством. Додатково слід врахувати, що вимоги кредитора можуть бути пред’явлені лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину у спосіб та строки, визначені у гл. 87 ЦК.      

Невирішеним повною мірою залишається питання правової долі іпотеки у сфері спадкування. Це зумовлено передусім закритим переліком підстав для припинення іпотеки, які прямо передбачені законом та не підлягають розширеному тлумаченню. Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: 1) припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки відповідно Закону України «Про іпотеку»; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; 6) з інших підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Отже, спеціальний закон не встановлює правових наслідків незвернення іпотекодержателя до спадкоємців іпотекодавця. Видається правильним, що недотримання кредитором за зобов’язанням, забезпеченим іпотекою, строків звернення до спадкоємців боржника, встановлених у ст. 1281 ЦК, має наслідком припинення основного зобов’язання та припинення іпотеки спадкового майна як акцесорного зобов’язання.

Такий підхід зовсім не демонструє звуження правових можливостей кредитора та не порушує баланс інтересів іпотекодавця та спадкоємців боржника. Законом закріплені достатні за тривалістю строки для пред’явлення кредитором своїх претензій до спадкоємців боржника. При цьому кредитор може звернутися із вимогою як безпосередньо до спадкоємців, які прийняли спадщину, так і до нотаріуса. В останньому випадку претензії кредитора є підставою для заведення нотаріусом спадкової справи (підп. 2.1 пункту 2 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Слід також врахувати, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не позбавляє кредитора спадкодавця можливості звернутися на підставі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, який зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

На практиці мають місце випадки, коли кредитор не звернувся до спадкоємців боржника у строки, визначені у ст. 1281 ЦК, проте між ними було укладено додаткову угоду до кредитного договору про заміну позичальника на його спадкоємця. Тобто останній визнав борг, а тому зобов’язання за кредитним договором, а також іпотека як акцесорне зобов’язання не припинилася (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року, справа № 725/3363/18, провадження № 61-2200св19).

Важливо врахувати, що спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані проценти і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені боржникові за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою боржника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями (пункт 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5; постанова Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року, судова справа № 520/4676/16-ц, провадження № 61-18624св18; постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року, справа № 303/4128/17, провадження № 61-14604св20). А тому розмір заборгованості спадкодавця не може збільшуватися внаслідок грошових сум, нарахованих після відкриття спадщини. Як правильно наголосив Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року (судова справа № 552/4892/19, провадження № 61-16824св20) виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, здійснюється виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна та не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця.

В аспекті досліджуваної проблематики слід окреслити дві ситуації, що впливають на формування складу спадщини.

1. Іпотекодавець є боржником за основним зобов’язанням.

Якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов’язки іпотекодавця, а й обов’язки за основним зобов’язанням у межах вартості спадкового майна. Як відзначив Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 607/4436/16-ц (провадження № 61-16567св18), внаслідок смерті боржника за кредитним договором відбулась заміна боржника в зобов’язанні його спадкоємцями, які несуть відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11 (провадження № 61-9647св18), постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 501/2700/16-ц (провадження № 61-26580св18).

При цьому суди припускаються помилок, стверджуючи, що внаслідок смерті позичальника за кредитним договором не відбувається переведення боргу на його спадкоємця, оскільки між останнім та банком не укладено письмовий правочин щодо передачі боргу за кредитним договором (див., напр., постанову апеляційного суду Київської області від 3 липня 2018 року у справі № 362/2232/17).

2. Іпотекодавець відмінний від боржника за основним зобов’язанням та виступає майновим поручителем.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця майнового поручителя, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Крім того, зобов’язання майнового поручителя за договором іпотеки може бути припиненим в порядку ч. 1 ст. 523 ЦК, де зазначено, що застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Припинення іпотеки у сфері спадкових правовідносин на підставі ч. 1 ст. 523 ЦК можливе за наявності таких умов:

1) майновий поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником – спадкоємцем;

2) майновий поручитель не є спадкоємцем боржника;

3) спадкоємці боржника прийняли спадщину у спосіб та строки, визначені цивільним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 68.1 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15 (провадження № 14-49цс19) зробила висновок, що зобов`язання майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної ч. 1 ст. 523 ЦК, у випадку, коли новим боржником за кредитним договором є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 167/348/16, провадження № 61-8349св18; постанову Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 629/4377/18, провадження № 61-4752св19).

При цьому слід врахувати, що припинення іпотеки на підставі ч. 1 ст. 523 ЦК можливе лише в тому випадку, якщо спадщину, що відкрилася після смерті боржника, прийняли його спадкоємці в порядку і строки, визначені законодавством. Якщо ж таку спадщину спадкоємці не прийняли, то заміна боржника в зобов’язанні не відбулась, а тому відсутні підстави для припинення відносин майнового поручительства (постанова Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 334/5264/19, провадження № 61-9246св20).

Вирішальним для досліджуваних правовідносин є визначення співвідношення моменту настання обставин, з якими пов’язується припинення майнової поруки за правилом ч. 1 ст. 523 ЦК та моменту пред’явлення формалізованої вимоги кредитором до майнового поручителя. Вимогу до майнового поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за кредитним договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку під час дії (чинності) поруки. З цього приводу Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року (судова справа № 463/6974/18, провадження № 61-22799св19) виклав правовий висновок, згідно з яким правила ч. 1 ст. 523 ЦК не застосовуються у тому випадку, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до майнового поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких майнова порука припиняється.

Таким чином, можна визначити специфіку спадкування прав на нерухоме майно, обтяженого іпотекою:

1) особливий порядок пред’явлення іпотекодержателем своїх претензій до спадкоємців боржника;

2) спеціальний строк пред’явлення іпотекодавцем претензій до спадкоємців боржника;

3) додаткова підстава припинення іпотеки, яка прямо не передбачена законом, проте випливає зі змісту ч. 4 ст. 1281 ЦК;

4) припинення зобов’язання майнового поручителя на підставі ч. 1 ст. 523 ЦК у разі смерті боржника за умови, що відбулась заміна боржника в зобов’язанні, майновий поручитель не є спадкоємцем боржника та не погоджується забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.