Тлумачення та практичне застосування в судовій практиці критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду

Ханова Раїса,
кандидат юридичних наук,
суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді, секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів

Барікова Анна,
кандидат юридичних наук,
науковий консультант відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів секретаріату Касаційного адміністративного суду

Існування суперечливих судових рішень є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому суди, особливо вищих інстанцій, мають запровадити та постійно застосовувати під час розгляду та вирішення спорів механізм, що надає можливість уникати суперечливості, забезпечувати узгодженість, усталеність і єдність судової практики.

Критерій подібності справ і відносин

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к зазначила, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає з тих завдань, реалізацію яких має здійснювати Верховний Суд.

Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18).

На переконання Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду застосовує критерії подібності справ і відносин на підставі правових позицій Великої Палати Верховного Суду. У постановах від 22 липня 2020 року у справі № 910/15044/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 910/10225/18 і від 11 серпня 2020 року у справі № 910/13193/19 Касаційний господарський суд у складі у складі Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин і рішень у подібних справах звертається до підходів об’єднаної палати (див. ухвалу від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19) і Великої Палати (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16; 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

Наприклад, у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.000591 йдеться про те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 05 березня 2018 року у справі № 918/185/15 і від 10 червня 2020 року у справі № 912/1701/18 указав, що подібність правовідносин необхідно встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб’єктним, об’єктним і, так би мовити, змістовним. Основним критерій, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов’язки суб’єктів).

Наприклад, Касаційний господарський суд у складі суддів об’єднаної палати прийшов до висновку, що прийняття ним судового рішення у справі № 915/1344/17 не свідчить про відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду зі справи № 910/1305/15-г, оскільки останнє приймалося, як випливає з його змісту, за фактично-доказової бази, відмінної від тієї, наявної в цій справі, що зумовлювало лише зовнішню схожість відповідних справ, але не подібність правовідносин у них (див. постанову від 08 лютого 2019 року у справі № 915/1344/17).

Для встановлення подібності справ і відносин касаційні суди, зокрема, звертаються до таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб’єктний склад, об’єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

Наприклад, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що правові відносини у справі, правова позиція якої порівнюється, а також фактичні обставини є подібними. Розходження фактичних обставин у деяких деталях (в одному випадку про причину непідписання зазначено в самому акті, а в іншому – ні) не може впливати на висновок про подібність правовідносин, оскільки в обох випадках наслідком непідписання акта одним із перевіряючих було визнання неправомірними та скасування рішень податкового органу (див. постанову від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19).

Як висловився Касаційний господарський суд у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 911/2560/19, правовідносини у справі № 910/13267/18 та в цій справі є подібними щодо суб’єктного складу учасників (сторони у справах є учасниками ринку електричної енергії), об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (досліджувалося питання правомірності зарахування зарахуванням зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину щодо грошових зобов’язань, що виникли внаслідок купівлі-продажу електричної енергії), спірні правовідносини у справах підпадають під правове регулювання ст.ст. 202, 203, 601, 602 Цивільного кодексу України.

Процесуальний інститут повернення справ на розгляд

За загальним правилом, підставою для повернення справ Великою Палатою Верховного Суду чи судовою палатою відповідного касаційного суду є зовнішня схожість відповідних справ, але не подібність правовідносин у них.

Судова практика Великої Палати Верховного Суду зорієнтована на такі критерії, як відсутність аналогічних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених фактичних обставин, а також неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. ухвали від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц; 07 лютого 2019 року у справі № 757/21639/15-ц; 11 лютого 2020 року у справі № 760/18364/16-ц; 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц; 28 квітня 2020 року у справі № 554/6777/17), протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами (див. ухвали від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц; 07 лютого 2019 року у справі № 757/21639/15-ц; 11 лютого 2020 року у справі № 760/18364/16-ц; 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц; 28 квітня 2020 року у справі № 554/6777/17). Йдеться насамперед про кількісний та якісний показники щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах, як і відсутність відомостей про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання (див. ухвалу від 05 листопада 2019 року у справі № 757/12721/17-ц).

В ухвалах від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 757/21639/15-ц, від 11 лютого 2020 року у справі № 760/18364/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 554/6777/17 та інших Велика Палата зазначила, що спірні правовідносини у справах не є подібними, коли у відповідних справах суди встановили різні фактичні обставини справи, у зв’язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.  Аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами та не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких і довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Зокрема, упродовж 2019–2020 років Велика Палата Верховного Суду неодноразово повертала адміністративні справи відповідним колегіям суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду з огляду на зміст і матеріали касаційної скарги, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, нормативних положень, які регламентують порядок направлення справи до цього Суду, вказують на існування обставин, за яких касаційна скарга підлягає поверненню (див. ухвали від 11 листопада 2019 року у справах № 300/87/19, № 353/659/17, № 480/4078/18, № 802/396/16-а, № 804/6395/17, № 815/5319/17, № 821/1072/16, № 822/2156/18, № 826/10983/17; 22 листопада 2019 року у справах № 756/15944/15-а, № 826/898/15, № 826/8870/15, № 826/10392/16; 26 листопада 2019 року у справі № 2040/5743/18; 10 грудня 2019 року у справах № 520/1094/19, № 813/1995/15, № 813/3649/15; 16 грудня 2019 року у справі № 810/1975/17; 19 грудня 2019 року у справах № 640/5008/19, № 820/1253/18, № 820/4730/16, № 824/1018/16-а, № 826/1704/17; 20 грудня 2019 року у справах № 440/1649/19, № 500/2395/18, № 712/436/17-а, № 815/7499/16, № 826/1904/16, № 826/6166/17; 23 грудня 2019 року у справах № 140/2026/18, № 316/979/18, № 640/3324/19, № 805/4/16-а, № 826/5103/17, № 826/5584/17; 22 січня 2020 року у справах № 420/4652/19, № 463/6134/14-а, № 522/19971/16-а, № 565/328/17, № 824/303/19-а, № 825/1885/17; 28 січня 2020 року у справах № 320/490/19, № 400/347/19, № 560/859/19, № 815/577/18, № 0940/1716/18; 05 лютого 2020 року у справі № 806/2075/16; 17 лютого 2020 року у справах № 555/872/17, № 560/1041/19, № 815/5798/17, № 826/13286/16; 26 лютого 2020 року у справі № 815/116/14; 03 березня 2020 року у справі № 520/8910/18).

Водночас у підходах судових палат відповідних касаційних судів немає єдності підходів щодо застосування процесуального інституту повернення справ на розгляд колегій суддів.

Так, на переконання судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає підстав і процедури повернення судовою палатою справи на розгляд відповідної колегії, тому касаційний розгляд здійснюється судовою палатою (див. постанову від 21 грудня 2019 року у справі № 823/1674/18).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дотримується позиції, що справа підлягає розгляду колегією суддів Касаційного господарського суду, визначеною в автоматизованому порядку серед усіх суддів Верховного Суду з відповідною спеціалізацією, за відсутності подібності правовідносин у справі, яка розглядається, зі справою, від правового висновку, висловленого у якій колегією Касаційного господарського суду з іншої судової палати, вважає за необхідне відступити колегія суддів, що передала справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду (див. ухвалу від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19).

Юридична визначеність застосування в судовій практиці критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду

У судовій практиці має враховуватися принцип юридичної визначеності як мірило обґрунтованості застосування в судовій практиці оцінних понять, пов’язаних із застосуванням критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «“Дія-97” проти України», заява № 19164/04, § 47).

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (див. постанову від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов’язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов’язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (див. постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18). Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля (див. постанови від 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17; 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16 (П/9901/197/18); 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17; 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц; 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18).

На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанову від 14 березня 2018 року у справі № 917/1503/17).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення (див. постанови від 15 січня 2020 року у справах № 360/746/19, № 826/16577/17, № 826/16577/17; 13 лютого 2020 року у справі № 0670/2919/12; 22 травня 2020 року у справі № 826/8733/16). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування (див. постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18). Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій (див. постанови від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19; 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а).

Як указує Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань (див. постанови від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18; 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19; 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19; 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а; 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16; 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а).

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду враховує такі чинники: 1) існування «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (див. ухвали від 28 лютого 2019 року у справі № 916/4693/15; 09 серпня 2019 року у справі № 910/12968/17; 30 червня 2020 року у справі № 908/2155/18; 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18).

Висновки:

1. Велика Палата Верховного Суду чи судова палата відповідного касаційного суду вирішує передані на розгляд справи, якщо в аналогічній (подібній) справі Верховний Суд сформулював правову позицію з викладенням іншого висновку щодо застосування норми права, аніж позиція у відповідній справі.
2. Подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб’єктним, об’єктним і змістовним. Необхідно враховувати суб’єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов’язки сторін спору); об’єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
3. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
4. Під час розгляду та вирішення справ судді мають застосовувати механізм подолання розбіжностей у судових рішеннях, оцінювати обґрунтованість застосування в судовій практиці критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду, керуючись принципом юридичної визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення гарантували розумну передбачуваність, не викликали сумнівів і забезпечували однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності судів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.