Про суд у деталях: оскарження рішень

Тетяна Шевченко,

суддя-спікер Касаційного кримінального суду

у складі Верховного Суду

На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в ухвалі про роз’яснення рішення слідчого судді істотно змінюється зміст цього рішення. Тому питання щодо можливості оскарження ухвал про роз’яснення рішень слідчих суддів є досить актуальним.

З огляду на різну апеляційну та касаційну практику вирішення згаданого питання недавно Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові (справа № 367/3068/17, провадження № 51-8936кмо18) зробила такий висновок. Згідно з ч. 1 ст. 380 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), якщо судове рішення, яке є результатом судового провадження та яким вирішено питання, що становило предмет його розгляду, за виключенням рішення слідчого судді апеляційного суду, ухваленого в порядку, передбаченому главою 21 КПК України, є незрозумілим, то суд, слідчий суддя, котрий його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст. Водночас апеляційному оскарженню, на підставі ч. 4 ст. 380 КПК України, підлягає лише ухвала суду про роз’яснення судового рішення або відмову в його роз’ясненні, постановлена за результатами розгляду заяви про роз’яснення судового рішення, якщо її предметом було судове рішення, яке підлягає роз’ясненню в порядку, передбаченому ч. 1 цієї статті.

Крім того, слід зазначити, що в цьому рішенні Об’єднана палата ККС ВС, за наявності різних думок з цього приводу, однозначно висловилась про те, що відповідно до ч. 2 ст. 369 КПК України ухвали слідчих суддів належать до системи судових рішень. А це означає, що на них поширюються всі норми згаданого Кодексу, які стосуються, так би мовити, повноцінних судових рішень.

Оскарження вироків, ухвалених на підставі угоди про визнання винуватості

Перейдемо до інших особливих випадків оскарження судових рішень, зокрема, вироків, ухвалених на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до загального правила, що міститься в ч. 4 ст. 394 КПК України, такий вирок може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Проте на практиці бувають випадки, коли такими вироками порушуються права інших осіб, які не є учасниками певного кримінального провадження. З цього питання є правова позиція Верховного Суду України (справа № 5-347кс15), яка полягає в такому: якщо вирок, ухвалений за результатами угоди про визнання винуватості, стосується прав, свобод та інтересів інших осіб, то вони, реалізуючи своє конституційне право та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин першої та другої ст. 24 КПК України, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення.

Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком і загалом у своїх рішеннях його дотримується.

Водночас у зв’язку з цим потрібно зауважити про таке. По-перше, порушення прав іншої особи, зокрема, принципу презумпції невинуватості, має бути реальним, а не уявним. По-друге, таке рішення дійсно може бути використано як преюдиція в іншому провадженні.

До випадків, які стосуються першої групи, належить зазначення у вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, даних щодо іншої особи, що дають можливість однозначно її ідентифікувати.

До другої групи належать випадки, коли у вироку щодо однієї особи чітко описується діяння, вчинене іншою особою, і яке може стати підставою для визнання встановлених фактів преюдиційними, тобто такими, що не потребують доказування.

Якщо ж у вироку на підставі угоди немає чіткої вказівки ні на іншу особу, ні на її конкретне діяння, то немає підстав вважати, що таким рішенням права цієї особи порушено. В такому разі суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про те, що такі особи не мають права на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди.

Позбавлення права на оскарження обставин, які ніким не оспорювалися, та можливість оскарження правової кваліфікації дій особи

Є певні особливості й в оскарженні вироків, постановлених за результатами судового розгляду в так званому спрощеному порядку, який встановлений ч. 3 ст. 349 КПК України. Зокрема, ч. 2 ст. 394 КПК України передбачено, що судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.

Однак такі обмеження апеляційного оскарження не стосуються випадків, коли оспорюються не фактичні обставини, а їх правова кваліфікація. Наприклад, коли особа визнала, що вчинила крадіжку, але не погоджується з тим, що її дії мають кваліфікуватись за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому).

Саме таку позицію висловила Велика Палата ВС (справа № 756/5578/15-к, провадження №13-3зво18), переглядаючи кримінальне провадження за виключними обставинами на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Ростовцев проти України».

Дотримуючись єдності судової практики, таку правову позицію підтримують у своїх рішеннях і судді ККС ВС.

Отже, як бачимо, Верховний Суд продовжує розширювати коло можливостей для захисту особами своїх прав та інтересів шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Однак застосування процесуальних фільтрів під час вирішення питань про допуск до касаційного оскарження є неминучим, і про це ми поговоримо у наступній публікації.