Врятувати НЕрядового боржника, або Як держава саботує реформу виконання судових рішень

Андрій Авторгов,

адвокат, к.ю.н., колишній приватний виконавець,

свавільно позбавлений Мінюстом права на цю професію.

У 2017 році в Україні у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів з’явився новий інститут. Паралельно з Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів Міністерства юстиції, запрацювали перші приватні виконавці.

Приватні виконавці є у багатьох країнах Європи, пострадянських країнах Балтії, у Грузії, Молдові та Казахстані.

Запровадження приватних виконавців було «маячком» Міжнародного валютного фонду, як реформа системи примусового виконання рішень, спрямована на підвищення рівня ефективності та збільшення відсотка виконуваності судових рішень та рішень компетентних органів.

Попри те, що приватні виконавці працюють менше року, можна з упевненістю стверджувати, що прогнози скептиків щодо того, що колектори стануть приватними виконавцями чи приватні виконавці перетворяться на колекторів, не підтвердилися.

У ЗМІ читач не знайде інформації про рейдерські захоплення чи інші зловживання приватних виконавців з однієї простої причини — таких випадків немає.

На приватних виконавців, на відміну від їх державних колег, не скаржаться стягувачі, оскільки приватні виконавці менше завантажені справами та більше мотивовані.

При тому держава не витрачає коштів на утримання приватних виконавців, адже вони самостійно фінансують свою діяльність та платять до 41,5% податків зі свого гонорару, який називається основною та додатковою винагородою приватного виконавця.

У 2017 році на виконанні у приватних виконавців перебувало 3,3 тисячі виконавчих документів, за якими підлягало стягненню 710,2 млн грн. Завершено 269 проваджень, з яких 223 — у зв’язку з повним фактичним виконанням.

Просто кажучи, 223 рішення суду виконані у повному обсязі.

Разом з тим з моменту появи нового інституту почався і наступ на нього з боку держави та Міністерства юстиції України.

Обмеження за сумами стягнення

21 грудня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Вищу раду правосуддя». Зазначеним законом також були внесені зміни в законодавство, що регламентує діяльність приватних виконавців. Так до 1 січня 2018 року приватні виконавці були обмежені сумою стягнення в 6 мільйонів гривень за одним рішенням.

Також зазначеним законом встановлено, що протягом першого року діяльності приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

При цьому жодних обмежень за сумами стягнення стосовно державного виконавця, який працює на посаді менше року, законодавство не передбачає.

Слід зазначити, що до особи, яка виявила намір стати приватним виконавцем, закон висуває суворіші вимоги, аніж до кандидатури на посаду державного виконавця.

Приблизно в серпні перші приватні виконавці будуть мати річний стаж діяльності та зможуть виконувати рішення на суму 20 і більше мільйонів гривень.

Проте чи дадуть їм можливість їх виконувати — велике питання.

Міністерство юстиції не любить конкурентів

Лаври локомотива зазначеної реформи намагається приписати собі Міністерство юстиції України, проте все, що робили його чиновники, це ставили палки в колеса цій реформі.

На стадії підготовки підзаконних актів регулятор намагався максимально ускладнити як вимоги до офісу приватного виконавця, так і доступ до професії.

Так Міністерство юстиції України ухваленням підзаконних актів спотворило ідею кваліфікаційного іспиту приватного виконавця шляхом складання анонімного тестування.

До анонімного тестування Мінюст додав ще й необхідність подолати практичне завдання, яке за своєю суттю не є ані анонімним, ані тестуванням, та його оцінювання здійснюють в «ручному режимі» чиновники відомства.

Внаслідок цього різко впала успішність складання іспиту. Серед кандидатів циркулювали думки, що скласти іспит власними силами нереально, оскільки система тестування вказує правильні відповіді як неправильні, і щоб пройти тестування, потрібно укласти негласний договір на те, що майбутній приватний виконавець буде «ділитися» своїми майбутніми гонорарами та виконувати певні вказівки.

Новостворена Асоціація приватних виконавців України (АПВУ) також організовувалась під пильним контролем Міністерства юстиції.

На першому з’їзді приватних виконавців під дверима зали міністерства, де він проходив, чергувала поліція, а журналісти ділилися зі мною враженнями, що з’їзд нагадує поспіхом відрежисовану виставу.

На тих приватних виконавців, які в перших лавах своїми силами успішно склали кваліфікаційний іспит (який спочатку проходив під пильним контролем спостерігачів — донорських організацій), чиновники Мінюсту почали складати дисциплінарні подання… за повне та своєчасне виконання судових рішень, тобто за належне виконання своїх обов’язків.

Жодної реакції від АПВУ, яка як і будь-яка професійна організація мала б захищати своїх членів, не з’явилося.

Чому це відбувається? На це є чітка відповідь.

У веденні Міністерства юстиції знаходяться органи державної виконавчої служби, які є конкурентами приватних виконавців.

Окрім виконання судових рішень, чиновники Міністерства контролюють ще й ринок НЕвиконання судових рішень.

«Об'єкт на стопі», «об'єкт на абонементі» — такі негласні терміни іноді використовує Державна виконавча служба (ДВС). Означають вони те, що є чиясь незаконна вказівка не виконувати судові рішення стосовно певного боржника.

Державні виконавці підкоряються таким настановам, а ось з приватними виконавцями це не проходить.

Автор цих рядків, працював у 2000-х на посаді державного виконавця, але фактично прийшов у приватні виконавці з адвокатури, є кандидатом юридичних наук та автором численних наукових та практичних публікацій, присвячених виконавчому провадженню.

Одним з перших склав кваліфікаційний іспит, на якому набрав 97,5 балів зі 100 можливих.

Нагороджений подякою Проекту Європейського союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції», в якому працював як національний експерт при проведенні реформи примусового виконання судових рішень.

14 травня 2018 року «ручна» дисциплінарна комісія Міністерства юстиції України позбавила мене права на професію приватного виконавця.

Вся моя «провина» полягала в тому, що за чотири робочі дні, відповідно до чинного законодавства, я виконав судове рішення, яке до цього близько двох років не виконували органи Державної виконавчої служби, при тому їх бездіяльність суд визнав незаконною.

Звичайно це беззаконня я буду оскаржувати. Коли знищують одного професіонала — це його особиста трагедія. Але тут, на жаль, далі вже йдеться про знищення та поставлення під забаганки чиновників Мінюсту всього інституту приватних виконавців.

Нівелювання інституту приватних виконавців шляхом змін до законодавства

Без перебільшення ударом по інституту приватного виконання можна назвати зміни, які пропонуються урядовим законопроектом №8198 від 26.03.208 р. «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо внесення в статтю 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Законопроект пропонує викласти частину другу статті 30 наступним чином: «Особливості виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у разі перебування на виконанні у державного виконавця та приватного виконавця визначаються Міністерством юстиції України».

Наскільки мені відомо, проект порядку, який у подальшому планує визначити Міністерство юстиції України, передбачає внесення змін до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції 02.04.2012 р. №512/5.

Порядок об’єднання виконавчих проваджень у зведене пропонується визначити наступним чином. Так, у разі встановлення наявності іншого відкритого виконавчого провадження про стягнення коштів (зведеного виконавчого провадження) щодо одного й того самого боржника виконавче провадження передається для об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.

Передається таке виконавче провадження державному виконавцю Державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у яких на виконанні знаходиться перше відкрите виконавче провадження щодо стягнення коштів з боржника.

Разом з тим, якщо перше виконавче провадження про стягнення коштів щодо одного й того самого боржника відкрито приватним виконавцем, а в органі Державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішень, визначених частиною другою статті 5 Закону (яке приватний виконавець виконувати не має права), приватний виконавець передає «своє» виконавче провадження (зведене виконавче провадження) щодо цього боржника органу Державної виконавчої служби.

Таке вирішення проблемного питання зведеного виконавчого провадження на 80% залишить приватних виконавців без роботи, позаяк відкриваючи виконавче провадження стосовно абсолютно платоспроможного боржника, в автоматизованій системі виконавчого провадження можна бачити, що відносно цього ж боржника тривалий час перебуває виконавче провадження в органі ДВС, і іноді навіть на зовсім незначні суми.

Також є випадки, коли попри виконавчі провадження, відкриті в органах Державної виконавчої служби, приватні виконавці, здійснюючи «своє» виконавче провадження, виявляють як вільні від арештів рахунки боржників, так і нестягнуті тривалий час кошти на рахунках, на які раніше було накладено арешт.

Відтак «приватникам» доведеться чекати, коли ДВС виконає всі свої невиконані рішення, а допоки перетворитись на «статистів», яким дозволено лише передавати органам ДВС виконавчі документи, що надходитимуть на виконання.

Нещодавно Президент нашої країни зробив гучну заяву, буцімто «реформи в країні ще ніколи не йшли таким широким фронтом, а якщо хтось цього не бачить, то йому потрібно зняти чорні окуляри».

На жаль, мені довелося зняти окуляри. І вони були рожевими.

У сухому залишку держава в угоду корупційним схемам провалює чергову реформу та знищує інститут, який давно довів свою дієвість в інших країнах.