Щодо належного підтвердження представництва адвоката в Касаційному господарському суді

Іван Міщенко,

суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

1. Актуальність цієї публікації викликана принципово різними поглядами адвокатів та суддів на, здавалося б, просте питання: якими документами мають підтверджуватись повноваження адвоката в Касаційному господарському суді? Незважаючи на певну очевидність відповіді, на практиці це цілком формальне питання може викликати об’єктивні перешкоди у здійсненні представництва, наслідком яких може бути недопуск адвоката до участі в судовому процесі, повернення касаційної скарги, закриття касаційного провадження або інші наслідки, передбачені процесуальним законом.

2. До того, як перейти до аналізу цього питання, необхідно зробити три важливі ремарки: по-перше, це виключно моя особиста позиція як судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і не може вважатись офіційним роз’ясненням, по-друге, дана проблематика розповсюджується на провадження у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справах, які порушено після 30 вересня 2016 року, і по-третє, ця коротка публікація не в змозі охопити всі ситуації, які виникають у роботі Касаційного господарського суду та не є і не повинна сприйматись як єдиний погляд на цю проблему.

3. З огляду на зміни в правилах представництва (так звана «адвокатська монополія»), з 1 січня 2017 року у відповідності до підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідних положень» Конституції України (в редакції Закону №1401), відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції, представництво у Касаційному господарському суді здійснюється виключно адвокатами.

4. Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України (надалі — ГПК), яка є спеціальною статтею процесуального закону, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

5. На перший погляд, здається що стаття сформульована чітко та зрозуміло і не допускає подвійного тлумачення. Однак у практиці Касаційного господарського суду трапляються ситуації, за яких адвокат, подаючи касаційну скаргу або беручи безпосередню участь у судовому процесі, в якості підтвердження своїх повноважень надає довіреність, у тексті якої не зазначено, що вона видана саме адвокату. З тексту довіреності вбачається, що вона видана фізичній особі. Водночас до касаційної скарги адвокат додає свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, вважаючи, що таким чином він виконав вимоги статті 60 ГПК та належним чином підтвердив свої повноваження. Чи може це вважатись належним підтвердженням його повноважень з огляду на статтю 60 ГПК?

6. На мій погляд, не можна. Суд, виходячи з системного тлумачення частини 4 статті 60 ГПК та частини 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», виходить з того, що у тексті довіреності обов’язково має бути зазначено, що її видано власне адвокату, а не фізичній особі. В іншому випадку як у суду, так і у протилежної сторони в процесі виникають сумніви щодо належного підтвердження представництва в суді касаційної інстанції власне адвокатом, а не фізичною особою. Надання ж свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, звичайно, є підтвердженням статусу адвоката як такого, однак не є відповідним доказом належного представництва клієнта саме у цій конкретній справі.

7. Альтернативно: позиція адвокатів була б повністю виправдана, якби норма частини 3 статті 60 ГПК була б викладена, як варіант, наступним чином: «Повноваження представника підтверджується довіреністю». Однак наявність чіткого формулювання «адвоката як представника» вимагає свого підтвердження саме в тексті наданої довіреності.

8. Є і більш складні випадки, за яких адвокат надає: (1) довіреність, видану як фізичній особі; (2) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; (3) договір на надання правової допомоги. Знову ж таки адвокати з огляду на частину 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вважають, що договір є належним підтвердженням надання саме адвокатських послуг. Однак стаття 60 ГПК у такому випадку вимагає надання ордера, оскільки вказана стаття не містить договору про надання правової допомоги серед переліку документів, які підтверджують повноваження адвоката саме у цій конкретній справі.

9. Припускаю, що адвокати можуть сприйняти цю позицію як вкрай формальну та таку, що обмежує їх право представляти інтереси клієнта у Касаційному господарському суді. Цей аргумент є відносно, але не абсолютно справедливим. На стадії відкриття провадження у справі питання щодо належного представництва розглядається судом саме за формальними ознаками. Більш того, у судовому процесі беруть участь й інші сторони та їх представники, які вимагають дотримання процесуального закону як з боку суду, так і з боку інших представників. Принцип змагальності у судовому процесі, закріплений статтею 13 ГПК, знаходить своє відображення саме в цій конкретній ситуації.

10. Наостанок звертаю увагу адвокатів на ті правові позиції Касаційного господарського суду, які вже застосовуються у подібних ситуаціях: ухвали у справах 910/582/17, 910/5790/17, 904/8549/17, 910/10948/17, 910/11239/17 та 912/1172/17.