Звільнення від сплати портового збору не має дискримінаційного характеру, — КАС ВС

Звільнення від сплати канального збору не має дискримінаційного характеру і не покладає на позивача додаткових обтяжень фінансового характеру. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, переглянувши в касаційному порядку справу за позовом судноплавної компанії до Міністерства інфраструктури України.

Позивач оскаржив до суду підпункт 2 п. 1 наказу Міністерства інфраструктури України від 25 червня 2019 року № 459, згідно з яким абз. 2 п. 3.5 розд. ІІІ Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів (затвердженого наказом відповідача від 27 травня 2013 року № 316 «Про портові збори») викладено в новій редакції.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема, виходили з того, що цим наказом створено дискримінаційні умови для господарської діяльності морських перевізників за ознакою (критерієм) заходу суден до іноземного порту (здійснення міжнародного плавання), необґрунтовано та протиправно встановлено для суден під Державним Прапором України з однаковими технічними характеристиками обмеження щодо заняття певним видом господарської діяльності, а саме – здійснення морського перевезення, що пов’язане з необхідністю заходу до іноземного порту (міжнародне плавання). Суди також дійшли висновку, що наказ відповідача в оскаржуваній частині є таким, що містить ознаки дискримінації суб’єктів господарювання, недобросовісної конкуренції, та таким, що обмежує право позивача на здійснення міжнародних перевезень.

Верховний Суд скасував ці рішення та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

В абз. 2 п. 3.5 розд. III Порядку № 316 (в редакції до внесення змін наказом від 25 червня 2019 року № 459) передбачено звільнення від сплати канального збору суден, «які здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України».

Наказом від 25 червня 2019 року № 459 запроваджено звільнення від сплати канального збору для суден, «які здійснюють каботажне плавання». Вимоги щодо осадки та класу суден для можливості звільнення від сплати канального збору змін не зазнали.

У порівнянні з попередньою, нова редакція абз. 2 п. 3.5 розд. III Порядку № 316 запровадила звільнення від сплати канального збору для всіх суден, які здійснюють каботажне плавання, незалежно від того, під прапором якої держави вони ходять (за умови відповідності їх вимогам щодо осадки та класу).

Таким чином, для всіх суден, зокрема і суден позивача, які відповідають вимогам щодо осадки та класу і які здійснюють каботажне плавання, запроваджено звільнення від сплати канального збору.

Водночас передбачений законом обов’язок зі сплати канального збору зберігся для всіх суден, які здійснюють міжнародні перевезення.

Такий поділ суден на ті, які звільняються від сплати канального збору і які не звільняються від його сплати, є чітким, з конкретно визначеними ознаками і свідчить про однакове поводження з боку держави в питанні справляння та звільнення від сплати канального збору.

При цьому таке звільнення стосується конкретно визначеної категорії суден, які належать різним судновласникам, і не стосується окремо взятих підприємців, що могло б поставити їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання.

Доводи позивача та висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваний наказ не відповідає Морській доктрині України, суперечить національним інтересам України на морі, створюючи для українського судновласника, зокрема позивача, дискримінаційні умови при здійсненні міжнародних морських перевезень із заходом в іноземні порти, є безпідставними, оскільки запроваджені позивачем пільги зі сплати канального збору стосуються виключно каботажних перевезень, які не передбачають заходу в іноземні порти. При цьому наказ відповідача не змінює порядок справляння канального збору при міжнародних перевезеннях.

До того ж звільнення від сплати канального збору запроваджено не за ознакою резиденства та приналежністю судна до прапора держави, а за видом перевезень (каботажні, міжнародні), які визначені Кодексом торговельного мореплавства України і для яких встановлені окремі ставки канального збору.

Приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач нових обов’язкових платежів не запроваджував і додаткових фінансових обтяжень на судновласників, в тому числі позивача, не покладав.

Крім того, портові збори, різновидом яких є канальний збір, і обов’язок їх сплати судновласниками передбачено Кодексом торговельного мореплавства України та Законом України «Про морські порти України», а відповідач уповноважений цим Законом лише на визначення їх розмірів та Порядку справляння.

Отже, прийняття відповідачем оскаржуваного наказу не вплинуло на обов’язки позивача зі сплати канального збору в міжнародних перевезеннях, оскільки такі обов’язки на позивача покладено законом.

За таких обставин покликання позивача на обґрунтування своїх доводів на те, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного наказу він буде змушений сплачувати канальний збір, що, в свою чергу, збільшує собівартість перевезення та робить український товар (продукцію) менш конкурентоздатним на світовому ринку, є безпідставним.

Запровадження однакового підходу (однаково сприятливого) в питанні сплати канального збору для суден, що ходять під Державним Прапором України, та суден, що ходять під іноземним прапором, відповідає положенням Угоди про асоціацію і Морській доктрині України.

Постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 640/3513/20 (адміністративне провадження № К/9901/18131/21, К/9901/19592/21).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.