Судова практика: c якого моменту відраховувати строк оскарження рішення суду

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з контрагента 700 тис. грн. Першу інстанцію позивач програв.

В судовому засіданні була оголошена лише вступна та резолютивна частини судового рішення. Через 2 дні позивач подав прохання про видачу копії судового рішення на руки. Ще через день суд першої інстанції виготовив і підписав повний текст рішення.

Однак позивач отримав на руки судове рішення лише через 14 днів після дати його оприлюднення. Апеляція подана через 6 днів після отримання тексту рішення.

Таким чином, десятиденний строк на подачу апеляції (ст. 93 ГПК) позивач пропустив. Тому він подав прохання про поновлення строку. Однак суд апеляційної інстанції відмовив позивачеві, пославшись на відсутність у нього реальних перешкод для своєчасної подачі апеляції. На думку суду, позивач не довів неможливість своєчасного отримання ним повного тесту судового рішення.

Позивач оскаржив таке рішення в суді касаційної інстанції та виграв. Справу направлено до апеляційного суду з формулюванням про незаконність відмови в поновленні строку.

Вищий госпсуд виходив з наступного. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи — одна з головних засад судочинства (ст. 129 Конституції).

Суд на підставі заяви сторони у справі може визнати причини пропуску строку на оскарження поважними і поновити їх (ст. 53 ГПК). При цьому Кодекс не визначає перелік поважних причин, тому в кожному окремому випадку суд зобов'язаний дати оцінку доводам заявника і винести мотивоване рішення.

ВГСУ послався на рішення Європейського суду з прав людини 2006 року у справі «Мельник проти України», згідно з яким строки подачі скарги не повинні чинити перепони сторонам користуватися доступними способами захисту. Інакше це може призвести до проблеми недоцільного формулювання процесуальних вимог, що завадить розглянути позов по суті.

Крім того, Вищий госпсуд звернув увагу на те, що законом взагалі не врегульовано порядок відправки судових рішень особам, які були присутні в судовому засіданні під час проголошення резолютивної частини рішення.

У той же час, на думку ВГСУ, дану обставину не можна трактувати як відсутність у суду обов'язку направляти сторонам процесу, які були присутні на судовому засіданні, копії рішення. По-перше, в Кодексі немає прямої вказівки на те, що в такій ситуації копія рішення не відправляється. По-друге, це було б порушенням принципу рівності сторін. По-третє, необхідною умовою реалізації права на оскарження є ознайомлення зі змістом і мотивами прийняття судового рішення.

Та обставина, що позивач просив не відправляти рішення поштою, а видати йому на руки, не спростовує названі вище обставини. Адже позивач не був проінформований про дату виготовлення і підписання повного тексту рішення.

Крім того, апеляція подана через 6 днів після отримання судового рішення, тобто у відносно короткий проміжок часу. Це свідчить про сумлінність позивача, а шестиденний строк не є надмірно довгим і безпідставним, що свідчить про відсутність зловживання з боку позивача своїми правами.

Таким чином, в рішенні апеляційного суду відсутня відповідність між застосованими заходами та поставленою метою, що суперечить самій суті права доступу до суду.

З повним тестом рішення ВГСУ можна ознайомитися тут.