Представлено дослідження про українських прокурорів

Під егідою міжнародного фонду «Відродження» та за сприяння Генеральної прокуратури України в 2016-2017 роках науковці українських вузів і експерти в області права провели дослідження ролі прокурора на досудовій стадії кримінального процесу. Дослідники опитали 503 прокурорів місцевих і регіональних прокуратур, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, провели 7 фокус-груп з прокурорами, адвокатами, слідчими суддями, керівниками слідчих підрозділів Національної поліції в п'яти областях (Дніпропетровській, Львівській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій) та місті Києві. Було проаналізовано також тисячі сторінок документів і статистика Генпрокуратури за 2013-2016 роки.

Експерти проаналізували організаційну структуру і основні функції органів прокуратури України, розглянули принципи процесуального керівництва і гарантії їх забезпечення, а також особливості реалізації функцій процесуального керівництва на різних стадіях досудового розслідування. Крім того, дослідники приділили увагу вивченню ролі прокурора в забезпеченні прав і свобод підозрюваних осіб.

В результаті був виявлений цілий ряд проблемних місць, на які експерти вказали в своєму дослідженні.

Зокрема, було відзначено, що функція процесуального керівництва в ГПУ штучно розділена між окремими підрозділами та підпорядкована різним заступникам Генпрокурора. Це призводить до зайвих бюрократичних процедур під час узгодження процесуальних рішень.

В органах прокуратури немає розуміння щодо необхідної кількості прокурорів на всіх рівнях (місцевому і регіональному), а також критеріїв щодо визначення навантаження на кожного прокурора — процесуального керівника.

Дослідники зіткнулися з тим, що в українському законодавстві термін «процесуальне керівництво» зустрічається в різних контекстах, що не сприяє однаковому розумінню значення і ролі цієї функції органів прокуратури. Те ж саме стосується досудового розслідування. Наприклад, Конституція України визначає організацію досудового розслідування як одну з функцій прокуратури. У той же час, Кримінальний процесуальний кодекс покладає її на керівника органу досудового розслідування. На практиці це призводить орган розслідування до необхідності погоджувати свої дії і рішення з органом прокуратури в «ручному режимі».

Експерти також відзначили порочну практику позбавлення премії співробітників, яка широко застосовується на всіх рівнях органів прокуратури. Експерти вважають, що це серйозний механізм тиску на прокурора і схиляння його до прийняття необхідного керівництву рішення.

Виявлено порушення в дотриманні принципу незмінності прокурора в кримінальному провадженні. Прокурорів досить часто змінюють на різних стадіях досудового розслідування.

Викликає тривогу також практика негативних наслідків для прокурорів за виправдувальні вироки або інші рішення, що пом'якшують становище підозрюваної особи. Експерти назвали цей фактор однією з причин недотримання прокурорами принципу об'єктивності і неупередженості в кримінальному провадженні, фактичної відмови від пошуку доказів, які виправдовують підозрювану особу.

Серед проблем на стадії затримання і повідомлення про підозру, експерти вказали на поширені випадки відсутності прокурора при врученні підозри. Як наслідок, правоохоронці часто не реєструють затримання, щоб уникнути 24-годинний строк на вручення повідомлення про підозру.

Що стосується теми збору доказів, то прокурори часто мають різне розуміння своєї ролі в цьому.

Експерти відзначили такий факт, що протягом 2013-2016 р. р. зменшилася кількість угод про визнання провини підозрюваним. У той же час частішає практика застосування скороченого судового провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК. Справа в тому, що ця процедура застосовується без участі адвоката.

Вивчення стадії забезпечення кримінального провадження дало привід експертам стверджувати, що процесуальні керівники займають пасивну або формальну позицію. Практика свідчить, що прокурори практично ніколи самостійно не готують клопотань про забезпечення кримінального провадження і не перевіряють клопотань слідчих.

Такий же формальний підхід прокурори і слідчі демонструють і при складанні клопотань про вибір, продовження або скасування запобіжного заходу підозрюваному. До клопотань часто не прикладаються необхідні матеріали, які б підтверджували факти і обставини, викладені в цьому клопотанні. Поширені також випадки, коли клопотання під час судового розгляду обґрунтовує слідчий, хоча він не має необхідного процесуального статусу.

Обвинувальний акт також в основному складає слідчий, максимально використовуючи в ньому текст повідомлення про підозру.

Важливою вважають експерти роль прокурора в забезпеченні прав і свобод підозрюваного особи. Однак не всі прокурори розуміють це. Більш того, вони впевнені, що порушення прав людини на стадії досудового слідства не відбувається, а скарги підозрюваних виникають тільки через їх бажання уникнути відповідальності за скоєні злочини.

За результатами дослідження експерти склали докладні рекомендації як до організаційних, так і законодавчих змін, які, на їхню думку, допоможуть удосконалити роботу органів прокуратури.

Більш детально ознайомитися з доповіддю можна за посиланням.

Раніше повідомлялося, що Дисциплінарній комісії прокурорів додадуть повноважень.