Верховний Суд висловився стосовно принципів правової визначеності та належного урядування в спорах про анулювання ліцензії

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області та залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом Товариства про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та зобов`язання видалити інформацію з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та поновити інформацію в Реєстрі про ліцензію Товариства.

У цій справі суди попередніх інстанцій задовольнили позов Товариства, керуючись тим, що позивач для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним не подавав та не повинен був подавати до Управління документи, видані органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, тому надходження від ДІАМ України листа про відсутність підтвердження прийняття об`єкта в експлуатацію не могло бути підставою для анулювання ліцензії Товариства на роздрібну торгівлю пальним згідно з абзацом 9 частини п`ятдесят другої статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Крім того, суди зазначили, що для належного захисту та повного відновлення прав Товариства з Реєстру слід видалити інформацію про ануляцію ліцензії.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів та вказав, що для анулювання ліцензії відповідач на момент прийняття оскаржуваного розпорядження мав володіти інформацію від уповноваженого(их) органу(ів) про те, що документи, копії яких подані Товариством разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися таким(и) органом(ами), або що такі документи містять недостовірні дані.

Переглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, що викладений у низці рішень ЄСПЛ, відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Статтею 4 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IХ «Про адміністративну процедуру», який набрав чинність з 15 грудня 2023 року, визначено, що одним із принципів адміністративної процедури є верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності.

При цьому принцип юридичної (правової) визначеності за позицією Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), висловленою у статті 6 Рекомендацій CM/Rec (2007)7 державам-членам щодо належного адміністрування (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), полягає в тому, що суб`єкти владних повноважень не можуть вживати жодних ретроактивних заходів (зворотної дії), за винятком випадків, передбачених законом, та допускати втручатися у набуті права і остаточні правові рішення, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним у суспільних інтересах.

Щодо юридичної визначеності також неодноразово висловлювався Конституційний Суд України. Велика Палата Конституційного Суду України в абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 зазначила, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

У абзаці другому-четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 № 3-р(І)/2019 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.

Конституційний Суд України в абзаці четвертому пункту 4 Рішення 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 зважив на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття „виправданого (леґітимного) очікування")" (Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48); принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що „органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених (у особи) очікувань" (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61).

Верховний Суд у такому контексті вважає, що принцип юридичної (правової) визначеності як складова принципу належного урядування в адміністративній процедурі є сукупністю вимог до застосування суб`єктом владних повноважень норм права у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища особи. Дозвільні органи, уповноважені видавати документ дозвільного характеру, не мають втручатися у набуті суб`єктом господарювання права та фактично переглядати свої кінцеві рішення лише тому, що існує імовірність недотримання ними власних процедур стосовно перевірки наявності підстав для відмови у видачі дозволу. У випадку ліцензованої діяльності орган, який видав ліцензію, може її анулювати лише з підстав, визначених законом.

Неналежна перевірка ліцензіатом документів заявника згідно з переліком, визначеним законом, у ході процедури видачі ліцензії, не може тлумачитися надалі органом, який видав ліцензію, як виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб`єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, або отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами, та, відповідно, не є підставою для анулювання ліцензії у розумінні частини п`ятдесят другої статті 15 Закону № 481/95-ВР.

Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2024 року у справі № 460/13317/23 (адміністративне провадження № К/990/5381/24).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.