«Прописка» все ж має значення – у Верховному Суді відступили від попередніх позицій щодо права подати позов за місцем перебування

Цивільним процесуальним кодексом передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. На цьому наголосила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відступаючи від попередніх позицій у постанові від 24 червня 2024 року по справі №554/7669/21

Таким чином, «прописка» все ж має значення.

Отже, за висновками Об’єднаної палати визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – позивача.

Тому позови, наведені в частині першій статті 28 ЦПК, не можуть пред’являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, якщо воно відрізняється від зареєстрованого.

Обставини справи

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» у справі за позовом екс-працівника «ПриватБанку» про скасування наказу та поновлення на роботі.

Суди встановили, що позивач займав посаду директора Полтавського регіонального управління «ПриватБанку», а також є членом Первинної профспілкової організації співробітників банку. 8 липня 2021 року його було звільнено з займаної посади в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі ч. 1 статті 40 КЗпП у зв’язку зі зміною в організації праці.

Вважаючи звільнення незаконним, оскільки дії відповідача свідчать про штучне створення причин та умов для розірвання трудового договору з власної ініціативи з працівниками (директорами філій) під виглядом скорочення штату працівників, без ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами, позивач просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішення судів

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи за підсудністю. Як вказав місцевий суд, справи, що виникають з трудових правовідносин є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності, і такий позов може подаватися за вибором позивача, зокрема, або за його місцем проживання, або перебування.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено у зв’язку із доведеністю екс-працівником банку заявлених вимог.

Апеляційний суд залишив без змін це рішення. Він також зазначив, що суд не порушив правила підсудності, оскільки, ураховуючи положення частини другої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України, позивач мав альтернативне право пред’явити позов як за місцезнаходженням відповідача, так і за місцем свого проживання (зареєстроване місце проживання чи перебування).

Чому Верховний Суд скасував рішення судів

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині підсудності справи та звернула увагу на таке.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території.

Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК, зокрема, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Суть підсудності за вибором позивача або альтернативної підсудності полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред’являтиме свої позовні вимоги.

Законодавець установив вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачив конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29 ЦК). За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

Відповідно до положень Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 2 березня 2016 року № 207, Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 7 лютого 2022 року №265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/ перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання чи перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

ЦПК передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня.

Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.

Звернення позивача до суду з позовом за місцем його перебування без підтвердження реєстрації не відповідає нормам статті 28 ЦПК України.

З урахуванням викладеного Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм процесуального права (частина перша статті 28 ЦПК України), викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 12 лютого 2020 року у справі № 161/1246/18 щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.