Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора та направив на новий розгляд до суду першої інстанції справу за позовом прокурора до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію з прибудовою житлових будинків у м. Львові.
Верховний Суд вказав на неповноту встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин справи та ненадання правової оцінки тим обставинам, які мають важливе значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
У цій справі прокурор звернувся з позовом про скасування відповідних МУО, оскільки вважав, що згідно з чинним Генеральним планом міста Львова (основне креслення) запроєктований об`єкт розташований у зоні малоповерхової житлової забудови Ж-2 (2-4 поверхи), а тому наміри будівництва 5-ти поверхового житлового будинку із встановленою висотою 19,90 м в межах підзони ІА-4 не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, а саме - Генеральному плану міста Львова.
Прокурор також вказував, що земельна ділянка, на якій запроєктовано об`єкт будівництва, знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова, що не було враховано відповідачам під час прийняття спірного рішення про затвердження МУО.
Крім того, прокурор посилався на невідповідність МУО вимогам ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року № 104, а саме – щодо визначення мінімально допустимої відстані від об`єкта, що проєктується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, керуючись тим, що містобудівний розрахунок по своїй суті є декларацією намірів забудови земельної ділянки, формується на стадії попереднього проєктування, а тому, техніко-економічні показники забудови є орієнтовними та можуть бути уточнені в межах діючих будівельних норм та правил на стадії робочого проєктування.
Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку, Верховний Суд звернув увагу на положення статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої підставою для відмови у видачі МУО є, зокрема невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Суд вказав, що невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови й іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Натомість, зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не перевірили відповідність намірів забудови спірного об`єкта Генеральному плану міста Львова.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що знаходження земельної ділянки, на якій запроєктовано спірний об`єкт будівництва, у межах буферної зони історичного ареалу міста Львова, впливає на необхідність перевірки намірів забудови такої земельної ділянки, виходячи також з положень Плану зонування відповідної території та історико-архітектурного плану м. Львова як складової Генерального плану міста Львова.
Суд у цій справі врахував, що, зважаючи на імперативність положень частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури; неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.
Проте, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеній обставині, що є важливим у аспекті спірних правовідносин, що виникли у цій справі.
Враховуючи зазначене, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити фактичне розташування земельної ділянки у буферній зоні історичного ареалу міста Львова та надати належну правову оцінку видам її використання, дозволеним законодавством, що було чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин, і, відповідно, виходячи з цього, перевірити правомірність спірного рішення Виконкому Львівської міськради про затвердження МУО.
Одним із доводів позову, апеляційної та касаційної скарги прокурора було також те, що наведені у спірних МУО техніко-економічні показники об`єкта будівництва не враховують обов`язкових вимог, визначених у ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», зокрема у частині допустимої відстані від червоних ліній та існуючих будинків і споруд.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд виявив, що суди попередніх інстанцій не надали цим доводам жодної правової оцінки, не перевірили їх обґрунтованість та не встановили відповідність будівельним нормам наведених у спірних МУО техніко-економічних показників об`єкта будівництва.
У цій справі Верховний Суд звернув увагу на, що саме містобудівні умови та обмеження визначають комплекс вимог та планувальних обмежень для розробки проєкту майбутнього об`єкта будівництва та в подальшому, за необхідності, перевірка такого проєкту здійснюватиметься уповноваженими суб`єктами владних повноважень саме на відповідність його вимогам містобудівних умов та обмежень.
Постанова Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №380/8447/21 (адміністративне провадження № К/990/15190/23).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.