Верховный Суд частично удовлетворил кассационную жалобу прокурора и направил на новое рассмотрение в суд первой инстанции дело по иску прокурора к Исполнительному комитету Львовского городского совета о признании противоправным и отмене решения ответчика об утверждении градостроительных условий и ограничений для проектирования объекта строительства на реконструкцию с пристройкой домов в г. Львове.
Верховный Суд указал на неполноту установления судами предыдущих инстанций всех обстоятельств дела и непредставления правовой оценки тем обстоятельствам, которые имеют важное значение для принятия законного и обоснованного решения.
У цій справі прокурор звернувся з позовом про скасування відповідних МУО, оскільки вважав, що згідно з чинним Генеральним планом міста Львова (основне креслення) запроєктований об`єкт розташований у зоні малоповерхової житлової забудови Ж-2 (2-4 поверхи), а тому наміри будівництва 5-ти поверхового житлового будинку із встановленою висотою 19,90 м в межах підзони ІА-4 не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, а саме - Генеральному плану міста Львова.
Прокурор також вказував, що земельна ділянка, на якій запроєктовано об`єкт будівництва, знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова, що не було враховано відповідачам під час прийняття спірного рішення про затвердження МУО.
Крім того, прокурор посилався на невідповідність МУО вимогам ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року № 104, а саме – щодо визначення мінімально допустимої відстані від об`єкта, що проєктується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, керуючись тим, що містобудівний розрахунок по своїй суті є декларацією намірів забудови земельної ділянки, формується на стадії попереднього проєктування, а тому, техніко-економічні показники забудови є орієнтовними та можуть бути уточнені в межах діючих будівельних норм та правил на стадії робочого проєктування.
Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку, Верховний Суд звернув увагу на положення статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої підставою для відмови у видачі МУО є, зокрема невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Суд вказав, що невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови й іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Натомість, зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не перевірили відповідність намірів забудови спірного об`єкта Генеральному плану міста Львова.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що знаходження земельної ділянки, на якій запроєктовано спірний об`єкт будівництва, у межах буферної зони історичного ареалу міста Львова, впливає на необхідність перевірки намірів забудови такої земельної ділянки, виходячи також з положень Плану зонування відповідної території та історико-архітектурного плану м. Львова як складової Генерального плану міста Львова.
Суд у цій справі врахував, що, зважаючи на імперативність положень частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури; неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.
Проте, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеній обставині, що є важливим у аспекті спірних правовідносин, що виникли у цій справі.
Враховуючи зазначене, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити фактичне розташування земельної ділянки у буферній зоні історичного ареалу міста Львова та надати належну правову оцінку видам її використання, дозволеним законодавством, що було чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин, і, відповідно, виходячи з цього, перевірити правомірність спірного рішення Виконкому Львівської міськради про затвердження МУО.
Одним із доводів позову, апеляційної та касаційної скарги прокурора було також те, що наведені у спірних МУО техніко-економічні показники об`єкта будівництва не враховують обов`язкових вимог, визначених у ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», зокрема у частині допустимої відстані від червоних ліній та існуючих будинків і споруд.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд виявив, що суди попередніх інстанцій не надали цим доводам жодної правової оцінки, не перевірили їх обґрунтованість та не встановили відповідність будівельним нормам наведених у спірних МУО техніко-економічних показників об`єкта будівництва.
У цій справі Верховний Суд звернув увагу на, що саме містобудівні умови та обмеження визначають комплекс вимог та планувальних обмежень для розробки проєкту майбутнього об`єкта будівництва та в подальшому, за необхідності, перевірка такого проєкту здійснюватиметься уповноваженими суб`єктами владних повноважень саме на відповідність його вимогам містобудівних умов та обмежень.
Постанова Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №380/8447/21 (адміністративне провадження № К/990/15190/23).
Автор: Наталя Мамченко
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.